Нитка

Ернест прокинувся, на стіні тихо цокав годинник, він взяв телефон подивився  на екран, його радувало те що на дворі була глибока ніч і можна ще поспати. Задоволено перевернувся, зручно підімяв подушку,підтягнув одіяло і вже хотів знову поринути в океан снів. В його голові промайнула, якась дивна думка, вона протягнулася білою ниткою через всю підсвідомість, не приємно вщіпнула за палець ноги, холодком проповзла по спині, переплилася в павутину, відігнала всі сни. Чоловік відкрив очі, довго дивився на стелю,  помітив на ній павутинку, яку колихав протяг, він простягнув руку догори, павутина витягнулася до нього, торкнулася його пальців і вискользнула, вона колихалася, знущалася з нього, ставала довшою, спускалася до нього, до його обличя. Ернест застив, закрив на якусь долю секунди закрив очі, ліжко під ним зникло, замість нього пула павутина, він як муха, як метелик застряв в ній, але він не пробував вирватися, не пручався, його погляд був зосереджений на маленькій павутинкі, що колихалася. Вся павутина пройшлася вібрацією, але його не хвилювало те, що в неї може бути власник, його хвилювала павутинка, він зібрав всі сили в одну тотку, він став живою пружиною, пружина спрацювала він зхопив павутинку, зрозумів , що це біла нитка. Холод пронизав все тіло. Ернест кинувся, в кімнаті було темно, на стіні тихо цокав годинник, за вікном розпалювався світанок, штори злегка колихалися, чомусь було відкрите вікно. Швидко вскочив з кроваті і закрив вікно, підняв з підлоги легке покривало, закутався в нього, стало трохи тепліше, але босі ноги були на холодній підлогі. Він виліз з ногами на велике крісло, біля компютерного столу закутався щільніше в покривало, висунув одну руку, підняв кришку ноутбука, в його голові жевріла якась думка, спочатку хотів відкрити папку з робочими файлами, що була підписана "Справа пекаря", але його увагу привернула папка "Старі сімейні фото" він відкрив її там було більше сотні фотографій.  Екран мобільного засвітився. Сонний голос опередив "Алло".

- Ти не спиш?

- Добрий, хоча ні просто ранок тобі...

- Бачу не спиш, я зайду.

- Добре.

Рівно через пять хвилин, двері до кімнати відкрилися. 
- А в тебе прохолодно.

Олег зайшов до кімнати. його каштанове волосся ловило на собі сонячне проміння.

- Ти знову змінив колір волосся.- Ернест підійшов до друга, але так і не виліз з свого покривала- кокона.- Олеже, ти сумував  за мною? Чи в тебе для мене гарні новини?

- Так давай по порядку.- Олег поставив поряд з новдбуком величенький пакет.- Ну так колір змінив, але не так уже й сильно. За тобою не сумував жодної хвилини і не збираюся. А от новини є, не знаю наскільки вони добрі для тебе. 

Ернест приоткрив пакет і заглянув  в середину, але засунути руку в середину йому не вдалося, Олег злегка вдарив по ній. Він не звернув уваги на спантеличений погляд друга продовжив говорити.

- Пришли результати всіх аналізів, перевірили все що могли і не могли. Я якщо не вдаватися до всих деталей то я тобі приніс велику стопку паперів, з якої тобі половина не потрібної інформації.

Орін відійшов від пакету, йому не подобалася бумажна волокита, хоч він знав, що її не уникне ніяк.

- Я тобі ще супу приніс...

- О з цього треба було починати.

Ернест винирнув з свого кокона, на ньому була синя піжама з жовтими, дрібними зірочками. Олег хотів прокоментувати наряд друга, але не став, він дістав невесокі термоси з написом "Торгова гілдія" відкрутив кришки, ароммат розлився по всій кімнаті, чоловік поставив  тару на тумбочку неподалік від дверей, потім дістав з пакету часниковий хліб замотаний в паперову обгортку, а також дістав з самого дна пакету, велику стопку паперів перемотаних целофаном. Побачивши погляд Ернеста, він промовив.

- Подякуй, що я взагалі їх замотав і вони не пахнуть ні супом, ні хлібом.

- Сам варив?

- Та ти що, я ще й дома не був. Сьогодні ходив у порт, потім на ринок, там в кафе біля торгівльної гілдії, є чудове кафе.

- "Торба"?

- Колись була "Торба", а зараз  просто пишуть торгова гілдія і все.

- Ми з тобою перший раз там обідали.

- А мені здається, що перша наша їжа була на старом кладовищі, ніби то якийсь пиріжок.

Ернест слухав друга і одночасно трансформував тумбочку в стіл, відкривши дверцю, щось покрутив і дверці відкрилися до гори, потім він дістав скриту ніжку і підставив її для стійкості, приніс з шкафа дві розкладні табуретки.

- Ернесте, а тобі не набридло по готелям, та по зйомним квартирам кочувати.

- Та ні, в мене такий графік, що будинок і не вигідно купувати.

- А ваш будинок...

- Він давно не мій.

Ернест дістав з тумби пинал, з якого дістав дві металеві ложки. Хвилин десять вони мовчки їли свій гороховий суп з хлібом. Олег глянув на часи.

- Цього разу нам вдалося поїсти повільніше, не за дві хвилини, як завжди.

- Як завжди? Завжди їсти в нас не виходить. Інколи по декілька днів без їжі.

- Ти сьогодні, що будеш робити?

- Та, що я буду робити. Досліджу папери, що ти приніс, а потім треба ще на місце подій сходити, тай до академії треба заглянути, а заодно  і в мерію. Якщо залишиться час сходжу до порту, можливо по магазинам пройдуся.

- А ти встигнеш, тут з документацією навіть тобі на пів дня роботи. Знайшов би ти собі помічника.

- А в мене є помічник. Я тобі не говорив про нього?

- Ні не говорив. Так де він? Я вчора його не бачив.

- Залишився оформляти документацію після попередньої справи.

- Ернесте, як це ти комусь довірив свою документацію комусь?

- Він майже рік зі мною працює, тай документація не складна, я все підготовив, йому треба попереписувать, оформить і забігти в пару контор.

- Що у вас, що у нас без купи документів не обходиться.- Олег потягнувся.- Мені треба вже іти, скоро начнеться моя зміна, ще потрібно в архів, провірити чи там молодняк навів порядок, а ще до госпіталю зайти.