По сліду

Провівши декілька годин над паперами Ернест вирішив, що пора зайнятися і іншими справами, швидко переодягнувшися в більш менш порядочний одяг, взяв з собою рюкзак і вже майше вийшов, як згадав, що забув записник, повернувся взяв записник. Дойшовши до автобусной зупинки згадав, що забув телефон. Вертатися не було бажання, але прийшлося. Коли він нарешті провірив абсолютно все і зрозумів, що йому забувати вже більш не має чого, знову прийшов на зупинку, але на його при великий жаль автобус до порту вже пішов, нажаль  наступного чекати дуже довго, тому трохи подумавши Ернест вирішив пройтися до університету пішком, а впорт вже сходить після. 

 Дорога до університету, короткими шляхами, зайняла пів години, літня спека давала про себе знати, тому він перемічався в тіні дерев, міскі фонтанчики манили до себе, прохолодними брисками, навколо них групками гуляли батьки з дітьми. Добравшись до університету в Ернеста пропало бажання туди іти, не зважаючи на спеку відчув, як холодні мурашки пробігли в нього по спині, він відчув присутність відьми. В дверях зіштовхнувся з якимось професором і відчув себе знову студентом, хвилин десять прийшлося вибачатися перед ним, хоча можна було і не вибачатися, старенький професор уважно дивився на його обличчя, на його лобі вигравали зморшки, то вирівнювалися то знову  ставали глибокими, весь його зовнішній вигляд говорив про те, що він про щось пробує згадати. Коли його обличчя осяяла якась дивна думка, він зблід, згорбився, став маленьким і беззахисним, став схожий на засохшу, загублену родзинку. Декілька хвилин він думав, але всетаки наважився і сказав.

- Я перепрошую...Ви Ернест Орін?

- Ну так.

- Антимаг Ернест Орін?

- Так.

- Той Ернест Орін, що входить в десятку найкращих антимагів нашої держави?

Ернест зрозумів, що ця розмова може затягнутися, а слід відьми може розтаяти ще дотого, як він зможе його впіймати, потрібно придумати, як втекти. Професор не звертав уваги на те що його співрозмовник поспішає, він звісно це помітив, але на його думку вся молодь  кудись поспішає, тай він професор механіки і початків антимагії, теж по молодості спішив кудись, а тепер він не згадає навіть навіщо.

- Я на довго вас не затримую.- Професор підхопив Ернеста попід руку і з швидкістю молодого гепарда потягнув його в сторону свого кабінету і лабораторії.- Ви не переживайте, встигнете ви знайти те що шукаєте.

Ернест  семенив поряд з професором, боячись перечипитися за щось і впасти, бо наврядчи його падіння буде помічене, а йому не хочеться аби ним протерли підлогу. Хоч професор і виглядав старим, слабким чоловіком, але сили йому було не позичати. Коли вони пройшли пів будівлі університету, одні з дверей до яких вони наблизилися відкрилися, туди вони і зайшли, двері за ними закрилися. Авдиторія була схожа на інші , ряди столів для студентів, велика дошка, професорська трибуна, але в цій авдиторії по підстінами було повно шкафів з яких пахло магією, а також стелажі з якимось механізмами, на стінах скрізь були  розвішені схеми. Приміщення пахло магією , металом,мастилом і чомусь сендвічем з солоним огірком. Роздивитися повністю обстановку Орін не встиг, туму, що його затягнули в підсобне приміщення професора, там було також багато різних механізмів, шкафів, стіл професора під вікном і ще один стіл зразу біля входу завалений паперами і схемами настільки, що відразу не можна було сказати, що то саме стіл, хоча професорський стіл не відрізнявся також особливим порядком. Нарешті професор відпустив його руку, визирнув через вікно, яке виходило на невеличкий закритий двір. Потім відбулося, щось не геть зрозуміле для Ернеста, професор його штовхнув ніби ненароком до стіни заставленої щільно шкафами в яких той розгледів повно книг, потім він запросив сісти його за свій робочий стіл і почав показувати, якісь дивні схеми, які розклав перед ним.

- Я знаю, але мені так хотілося вам показати свої розробки.- Пофесор розплівся в усмішкі.- Може чаю, а то я так з ходу загрузив вас , будете чай?

- Так звісно чай я буду.- Ернест погодився навіть не зрозумів чому і навіщо.

Професор підскочив до вікна, де в нього ховався електорочайник, ввімкнув його і хлопнувши себе по лобі промовив.

- Вибачте я ж вам зовсім не представився. Мене звати Яків Яров, я професор механіки і основ антимагії. а ви можете не представлятися я чудово знаю хто ви, слідкую за карєрами багатьох антимагів.

- Скажіть, будь ласка, а Оніс Яров вам приходиться родичем?

- О так це мій племінник. Він не завдав вам клопоту?

- Зовсім ні ...

Наступні пів години Ернест слухав балачки професора і пив дишевий чай.

Професор штовхнув Ернеста, той від несподіванки закрив очі, а відкривши їх побачив, що з находиться в ніші між двох шкафів, з відти було хоч і паганувато, але видно кабінет і професорський стіл за яким був професор і хтось дуже схожий на нього.  Хтось торкнувся його плеча, різко обернувшися він побачив обличчя професора, той жестом показував щоб він мовчав і йшов за ним в глиб темної ніші, що утворила вузький прохід в кінці якого виявилися замасковані двері.

- Я думаю вас таким не здивувати, ви як антимаг багато чого бачили в своєму житті і не такого.

  Зайшовши в ті двері Орін побачив просторе приміщення, облаштоване під майстерню, тут як і в авдиторії були різні механізми, але вони були сучасніші, новіші.

- В  наш час не можна довіряти нікому.- Промовив професор.- Це моя таємна майстерня, тут я відчуваю себе в безпеці. 

- Ваше імя Яків Яров?

- О та ви знаєте моє імя?

- Якщо чесно почув.- Ернест махнувши в сторону дверей.- Знаєте я навіть не буду запитувати, що то було.

- Зрозуміло, мені племінник  часто про вас розповідає. Не переживайте тільки приємні речі. Напевно він вам приносить багато клопоту.

- Ні зовсім ні...

-Бачу обманюєте ви майстерно, я зною Оніса добре, він виріс в мене на очах. І знаєте в дитинстві він ламав все дочого міг тільки дотягнутися.