Хто

Життя в поліцейськом відділку кипіло, всі працювали, всі були зайняті своїми справами, дзвінки приймалися, папери писалися, злочиннці ловилися. Ніхто не звернув уваги на Ернеста, а ті що і звернули увагу, не подали вигляду, аби не робити його більш значимим в очах суспільства. Більшість з них вважали його не потрібним і що без антимагів можна булоб справитися, багато хто так думав, але в голос боялися це вимовити, тай старалися про це менше думати, аби їх думки не прочитав антимаг і не покарав, все ж може бути, а так як жоден з антимагів не відкриває повністю свою силу, краще берегтися і не нариватися на біду. Один Олег радісно зустрів друга.

- В тебе тепер більший кабінет?

- Та ні просто старий шкаф викинули,. а кабінет той самий.

- Зрозуміло...

- Сьогодні дуже спекотно.

- Олеже, ти ж  не позвав мене  про погоду говорити.

Олег поправи папери на своєму старому столі, дістав з шухляди свій записник.

- Мені доповіли, що сьогодні на пляжі трапився один інцидент, тобі про нього добре відомо бо ти був там.

- Так мені відомо  і я напишу тобі звіт якщо ти захочеш.

- Ернесте, тобі відомо що вимагати від тебе звіти не може навіть начальник поліції, бо ти один з первих. Я хотів задати тобі два питання.

- Задавай.

-  Один з полісменів, що був сьогодні на пляжі відчув присутність там відьми. Він сказав, що відчував її присутність хоч ні її, ні її слідів на місці не було, була лиш збентежена жертва, яка навіть не помітила нападу. 

- Вчому суть цього запитання, ти хочеш почути мою версію?

- Так.

- Добре. Насправді самої відьми на пляжі не було, полісмен відчув залишкову енергетику, так сказать магічний слід, який та залишила. 

- А поконкретніше можна?

- Можна. якщо не в  даватися в усі подробиці кваліфікації, ти знає я цього не дуже люблю, я можу тобі це все написати,  але краще в голос не говорить.

- Добре...

- Не перебива. Я сьогодні гуляв і помітив, що до професора  привязалася не дуже добра істота, вона живится життєвими силами жертви,  поїдає їх радість, робить життя сірим і не цікавим поки не доводить жертву до самогубства, так вона добирається до душі і поглинає її, але що дивовижно душа не гине відразу, вона роками може живити свого поневолювача, існує теорія, що душа, яка знаходиться в істоті в середині перебуває ніби в гіпнотичному сні, в маренні підчас якого вона вважає себе живою,і таким чином істота заставляє її страждати,  і поступово цими стражданнями розчиняє в собі жертву, і  ще один факт чим душа міцніша тим довші страждання.  А один вчений припустив, що можливо нас уже поглинула істота і ми страждаємо в ілюзіях, поки нас перетравлюють.

- Дуже оптимістичне припущення.

- Так але проаналізувавши все це не один раз я дійшов до висновку, що все нормально нас не поглинули. 

- А мені зараз вже здається, що мене поглинули і ти частина ілюзії, що знущається з мене.

Ернест підвівся з стільчика поглянув уважно на друга, провірив його зіниці.

- Та ні з тобою все добре. Хоча...якщо ти справді в світі ілюзії зараз то я не зможу тобі ніяк доказати свою реальність і в такому випадку мені не потрібно ні про що турбуватися і я зможу піти з служби так сказать на дуже ранню пенсію. Я був би дуже радий.

- Ернесте, не надійся, трирічний син мера скоріше вийде на пенсію чим туди відпустять тебе, навіть якщо ти лиш ілюзія.

- Ну добре, що до справи. Істота, що напала на професора, не змогла повністю справиться з душою жертви і не зважаючи на всю свою ненажерливість, вона також мене відчула і вирішила зробити останній крок спробувавши втопити свою жертву, поки мене відволікли.Твої агенти можуть тобі підтвердити, що мене затримав в інституті один з професорів. Коли я їх догнав на пляжі, істота- відьма відцепилася від нього і скрилася до того, як я встиг щось зробити. Що ще.

- Мені здається, що ти вже знаєш, що трапилося з містером Біном і хто в цьому винен.

- Не зовсім я ще не знаю де Бін. Якщо ти не проти я завтра предоставлю тобі повний письмовий звіт всього що мені відомо.

- Це не обовязково, тобі всі довіряють.

- Та ні ти ж знаєш мені так буде простіше, після того що було мені трохи важко висловлювати свої думки в слух , це відомо лиш тобі.

- Ти знаєш люди ніколи не здогадаються про твою проблему.

- Бо ти не скажеш?

- Дивлячись на тебе мені ніхто не повірить, а я не хочу в божевільню. 

- Наврядчи тебе відправлять в божевільню через це.

- То ти вже знаєш хто?