2

     Марк Крам був у дуже піднесеном настрої, в нього все було чудово, занадто чудово, всі його плани реалізувалися самі по собі, йому не прийшлося навіть доклатати багато зусиль. Всі вороги були знешкоджені. Новий автомобіль привіз його до роботи, новий костюм і шовкова рубашка вигідно виділяли на фоні огрядних і сірих професорів. Навіть легка мряка не зіпсувала настрій. Все було чудово, тому коли пролунав дзвінок, який призвав студентів на занятьтя, Марк вирішив прогулятися своїми володіннями, пройтися по порожніх коридорах, тихо послухати лекції, за масивними дверима, згадати свою юність і хоч на мить доторкнутися до тих часів коли він сам бігав по цих коридорах запізнюючись на лекції, чи дрімав під монотонний голос професора, а іноді доходило і до так званих дуелей з іншими студентами за власні погляди, і принципи. Але ті часи давним давно пройшли, він більше не бідний, кістлявий студент, якого не поважали, Крам доказав свою силу, свою правоту. В нього ще довге життя і він досягне ще більших вершин. Яскраве сонячне проміння  пробивалися через високі вікна. Десь почулися тихі кроки, вони здивували і насторожили чоловіка, але вони зтихли і він заспокоїв себе думкою, що якийсь студент запізнився на лекцію. Повністю заспокоївшись, вирішив, що пора зайнятися справами.Легкий дотик до плеча визвав бурю емоцій, серед яких була злість, здивування  і бризгливість до того хто посмів до нього доторкнутися. Повернувшися до нахаби він не відобразив на своєму обличчі жодної емоцї, хоча в очах проскочила іскорка здивування.

- Чим я можу вам допомогти? Ви забукали?- Марк зніг до голови оглянув нахабу, хоч той і розлютив його, але потрібно було змінити гнів на милість.- Ви на якому курсі навчаєтесь?

- Дякую за комплімент, але вам таке не личить. Ви ж знаєте хто я. Та й вам чудово відомо, що я давно не студен.

- Вибачте я не знаю про що ви говорете, мені не відомо хто ви.

- О , а мені відомо хто ви, Марк Крам...

- Ви прийшли за автографом? Юначе ваша поведімка не пристойна. Я попрошу вас покинути територію університету, а то мені прийдеться викликати охорону.

- Я б вам похлопав би, але вибачте в мене не має часу на таке,так як ви його забрали в мене і так дуже багато...

- Про що ви, це ви зараз забираєте мій час...

- Ну добре якщо ви так хочете. Я представлюся. Ернест Орін, антимаг...

Марк зробив крок назад. Ернест посміхнувся.

- О я бачу память до вас повернулася.

- Але як?

Марк не помітно поворушив пальцями. Ернест спокійно  спостерігав за діями Крама, той повільно відійшов від нього на пристойну відстань.

- Ви можете чаклувати і насилати на мене стільки проклять, скільки ваша душа забажає, на мене це не діє. І доречі марення, що ви наслали на мене, були в деякій мірі корисні. За це я вам маю подякувати. Побачити близьких людей, які на небесах і навчитися в них щось нового, це велике щастя. Шкода, що я не зміг побачитися з усіма.

- Ернесте, ви як той таракан вас не прихлопнеш, але все таки це можливо. Я  радий за вас. А ви зістріли свою покійну дружину?

- Нажаль ні, але я знаю, що її душа завжди поруч зі мною.- Ернест посміхнувся.

- Дивовижно, ви мене одарували такою кількістю посмішок, як нікого і ніколи.

- Не намагайтеся зникнути, я прийшов до вас підготовлений. 

- Я зрозумів вас.

- Можете на остаток відповісти на одне запитання?

- На яке?

- Вас не злить те, що містер Бін не попався у вашу пастку.

- Ви знаєте де він?!

- Бачу вас це не порадувало, але я відповім на ваше запитання. Нажаль мені не відомо де зараз знаходиться містер Бін.

Крам завмер навколо нього замиготіло повітря, простір почав зжиматися навколо його тіла, він поступово ставав прозорим. Ернест сумно покачав головою в його руках зблискнула срібна куля і хватьсько полетіла в сторону втікача, все стало таким як і було до цього.  В коридорі з обох боків показалися люди в поліцейській формі.

- Я дечого навчився завдяки видінням, що ви наслали на мене. Хоч ця куля і не може вас заточити в себе, як відьму, але вона може забрати в себе вашу силу, не хвилюйтеся вона відновиться, але коли це станеться ви вже будете на далекому і прекрасому, антимагічному острові, на державному обежпеченні поживете.

Відчувши велику втому Марк прошипів.

- У вас не має проти мене доказів.

- Не переживайте вони є, ви визволили відьму, та натравили на власника пекарні. Якщо цього мало ви визнали, що ви ввели мене у стан, який в народі називають вічне марення.

- Ці докази мізерні.

- Ви ж не просто наслали на мене марення ви знали, що в мене є докази проти вас і серйозні, ви вбили свого колегу і капітана поліції, аби отримати місце під сонцем. - Ернест розвернувся і повільно пішов геть. Він промовив до одного з поліцейських.- Ви можете його затримати, я надішлю докладний доклад і всі докази, що в мене є до вашого участку.

Ернест не став дивитися на затримання.

Вечором коли всі справи були вирішені, купив декілька букетів квітів та свічок та відправився  на окраїну міста на старе кладовище де відвідав могили близьких  друзів. Ернест присів на землю біля одного з памятників запалив свічу , перевернув  склянку та на лив в неї шипучий напій з пляшки, сам зробив декілька ковтків з горла і стараючись здаватися веселим промовив.

- Вибач, що давно не приходив, ти ж знаєш я живу далеко. Надіюся хоч на небесах ти не будеш сміятися з того, що я приніс тобі букет троянд. Ти знаєш, Олеже, я купив собі власне житло і давно не скитаюся по квартирах, правда тут я зупинився в готелі, але тобі це все відомо.- Сльоза прокотилася по щокі.- Вибач, вибач що не вберіг тебе.Вибач...як зустрінеш на небесах мою дружину, передай їй, що я кохаю її.

Сльози, йому важко було стримувати їх, він думав що зможе це зробити. Але навколо не було нікого з живих.