Між двох світів

Розділ 4

Мелана повернулася до тями, коли відчула біля себе щось із жахливим ароматом. Жінка змушувала її це випити. 

- Не пручайся, дівчино, тобі це необхідно, - продовжувала напирати жінка. – Це просте заспокійливе. 

Мелана не хотіла довіряти чужим людям. Особливо зараз, коли розуміла, що від дому вона дуже далеко. Все ж, Мелана піддалася наполегливості жінки й ковтнула ту гидотну речовину. Вона зігріла горло, а потім змінила свій присмак на солодкий. Схожий на медовий. Це дійсно заспокоїло Мелану. 

- Як я тут опинилася? – глухо запитала Мелана. Вона сиділа на скрині без сил у тілі. – Чому я тут? Як мені повернутися додому? 

Дам’ян та стара жінка сиділа навпроти Мелани. Чоловік дивився із легким відтінком жалю, а жінка задумливо. 

- Як ти сюди потрапила? – скрипучим голосом запитала жінка. 

У неї сиве волосся, покрите очіпком. На шиї багато намиста. Вишита довга сорочка виглядала із запаски. Вона пильно дивилася Меланці в очі. Дівчині здалося, що вона її гіпнозує. Легке відчуття, але вона відмахнулася від нього та розповіла усе, що трапилося з нею. Тепер, коли вона вилила усю душу, їй здавалося, що все це сон. Що от-от вона прокинеться. Але на жаль усе було занадто реально, щоб здаватися простою витівкою підсвідомості. 

- Раніше ти не помічала за собою нічого незвичного?  - сухо запитала жінка. 

- Якщо дивним можна вважати інтерес до української міфології, тоді так, помічала, - відповіла Мелана жінці, яка їй так і не назвала своє ім’я. 

- Може ви поясните мені, як я тут опинилася? – трохи істерично почала вимагати Мелана. Ця жінка її дратувала своїми таємничими словами. – Ми вже десять хвилин незрозуміло про що розмовляємо. 

Жінка трохи зверхньо поглянула на дівчину. В її очах на мить проявилося роздратування, але згодом воно змінилося на якусь впевненість. 

- Мене звати Арета. Я знахарка. Дам’ян звернувся до мене, знайшовши тебе в лісі. Тебе душила відьма, - на секунду повисла тиша. – Тобі пощастило, що Дам’ян був поруч. 

- Це дуже цікаво, Арета, але питання було в іншому. Як я сюди потрапила? 

- Скоріше за все тобі відкрився портал у цей світ через твою схильність до магії. Думаю, вона незабаром дасть про себе знати, - серйозно висловилася Арета. 

Мелані здавалося, що це жарт. Але у розрізі з тим, що вона тут, то це не здавалося найдурнішим поясненням. Глибоко вдихнувши, Мелана знову прокрутила в голові слова знахарки. 

- Яка магія? Що ви верзете? – сказала Мелана, лише для того, аби сказати це. Вона не хотіла вірити у цю дурню, але підсвідомо вже прийняла кожне слово Арети. 

- Поки ми цього не знаємо. Нам залишається лише чекати, коли вона проявиться, - стенула плечима знахарка.

- Я можу повернутися додому? – з надією запитала Мелана. Їй було боязно ставити це запитання, бо боялася почути страшну для неї відповідь. 

- Доки ти не зможеш повністю підкорити собі свою магію, портал не відкриється, - махнула головою знахарка. Вона чудово розуміла цю дівчинку. Сама була такою, коли потрапила сюди. Єдине, що відрізняло її від цієї дівчини – їй не було куди повертатися. 

- Звідки ви знаєте? – вбито запитала Мелана. Весь її вигляд говорив, що дівчина разом втратила усі сили. Знову. 

- Це головне призначення цього світу. Про це написав творець його у своєму посланню дітям своїм, тобто нам. 

- Нам? – глухо перепитала Мелана. Здавалося, що вона й не чула, що говорила Арета до цього. 

- Їй треба відпочити, Арето, поговориш із нею трохи пізніше, - сказав Дам’ян своїм грудним голосом. 

- Вона не може більше жити в тебе. Їй треба перейти до мого будинку, доки не з’явиться її, - проявила наполегливість Арета, якої зранку ще не було. Дам’ян не збирався пручатися, адже знахарка мала рацію. 

- Я не збираюся тобі перечити, Арето, але вона не в тому стані, щоб кудись йти. Але, якщо ти так хочеш, то можеш тягнути її під руки, - сказав Дам’ян, махнувши рукою на втомлену та розбиту Мелану. 

- Добре, тільки перенеси її до мене ще до світанку. Щоб люди менше бачили. Ще не вистачало цій дівчині пліток. Їй тут ще жити, - сказала на останок Арета та покинула дім Дам’яна. 

Чоловік провів її поглядом та знову поглянув на дівчину. Йому було її шкода. Він народився тут. Для нього ніколи не з’являвся портал, як для інших. Він був тут мисливцем. Його головне завдання вистежувати усіх небезпечних створінь, що сміли виходити на поверхню. І він ніколи не сумував, ніколи не заздрив тим, для кого відкривав шлях в інший світ дар, що вони в собі несли. 

Дам’ян зітхнув, пожалівши юну дівчину, якій доведеться немало пережити, аби повернутися додому. Він підняв її на руки та поклав на піч. У неї на щоках вологі стежечки від сліз. Вкривши її простирадлом, пішов до лісу. У нього ще багато роботи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше