Глава 7

Джейс

Я абсолютно приголомшений!  Елі так дивно себе повела, відразу з'явившись сюди, потім на порожньому місці закотила скандал, що я до сих пір не можу прийти в себе.  Уже третя година ночі, а відповіді від неї я так і не отримав.  Дзвонити їй не хочеться тільки тому, що сподіваюся вона просто втомилася і заснула, забувши мені відповісти.  І все ж, мій мозок кричить, що щось не так.  Виїхавши звідси, Елі змінилась.  Не те щоб сильно, але в ній з'явилася якась невпевненість і глибока туга.  Я розумію, що, можливо, робота їй не припала до душі, як вона це описала і те, що вона знаходиться далеко від дому без друзів і близьких, дає про себе знати.  Мені не варто було звичайно так із нею розмовляти, але вона так сильно віддалилася від мене, ніби я дійсно винен перед нею.  Хоча я метався більше місяця, розшукуючи її, і пережив таке пекло, яке нікому і не снилося.  Мене мордувало те, що вона ховалася від мене, нічого не пояснювала; я так переживав, боявся що з нею могло щось трапитися.  Але сприймати всерйоз її сьогоднішні слова мені зовсім не хочеться.  Я розумію, що вона залишилася одна у великому незнайомому місті, хоч і сама вибрала такий шлях.  Всі помиляються, і можливо, вона теж помилилася, виїхавши.  Хоча, Нік був швидше за все правий на рахунок того, що там для неї відкрилися нові можливості, чому я безмежно радий.  Засмучує лише те, що вона тепер далеко від мене, але я зумію що-небудь придумати, відкрити свою станцію неподалік від її роботи, якось розібратися з братом, розглянути варіант продажу нашого будинку тут, якщо знадобиться.  Я на багато чого готовий піти аби бути поруч із нею.  Мене трохи збиває з пантелику те, що вона так вільно спілкується з іншими чоловіками, але намагаюся придушувати почуття ревнощів одразу.
Я сьогодні був неправий, нагадуючи їй про те, що це вона поїхала від мене.  Я був зворушений тим, що вона спочатку, увійшовши в мою спальню так несподівано, скромно застигла на місці, вибачилася за те, що трапилося.  А потім зірвався через те, що вона захотіла від мене щось приховати.  Розумію - в мені заграла уява, ніби вона щось накоїла і хотіла приховати, але розмовляючи з нею все далі, переконувався, що вона дійсно ховається від мене.  Не знаю це стосується роботи або чогось особистого, але це ж я - її майбутній чоловік!  Вона могла б довіритися мені і розповісти, що її турбує.  Мені незрозуміла ця ситуація.  Я обов'язково знайду правду, як тільки ми знову зустрінемося.  Говорити по телефону про таке не хочеться.  Я хочу дивитися в її прекрасні очі, щоб вловлювати кожну емоцію і чути її дзвінкий голос, щоб помітити найменшу тривогу.  В даний момент я намагатимусь на неї не тиснути, розслабитися, і дати їй можливість заспокоїтися.
Сьогодні я не планую спускатися в гараж, а Рік і зовсім повинен відпочити після лікування.  Мене трохи турбує як він тепер буде себе вести, і чи не зірветься знову, але поки що брат спокійний.  В черговий раз нагадую собі, що немає приводу для нервувань і я обов'язково зауважу, якщо з ним буде творитися щось не те.  Але, чомусь інтуїція, якщо така звичайно існує, підказує мені інакше.  Рік хоч і переконував мене не хвилюватися, але напруга всередині мене вперто не спадає.
Чую, як ляскають вхідні двері, і ривком підриваюся з ліжка, щоб дізнатися у брата як справи.  Спускаюся вниз, і помічаю Ріка з паперовим пакетом в руці, а позаду нього - не може цього бути!  Я стрибаю через дві сходинки і в мить опиняюся поруч з Ріком.
 - Як це розуміти?  - серце калатає по ребрах, і здається цей гуркіт чують усі.  - Що ти знову тут забув?  - питаю свого непутящого батька, який як ні в чому не бувало проходить в нашу вітальню, наче це і його будинок теж, а я - порожнє місце.
 - Заспокойся, Джейс.  - абсолютно буденно говорить мені брат.

- Як ти сюди потрапив?  - мене накриває хвилею гніву, і я так сильно стискаю руки в кулаки, що кісточки пальців біліють.  Втім, мені плювати.
 - Джейс!  Заспокойся.  - Рік кладе руку мені на плече, і я переводжу свій погляд з батька на нього.  - Я йому дзвонив.
 - Ти - що?
 - Я зателефонував батькові ще місяць тому.  Хотів тобі розповісти, але чекав коли він приїде, тому дотягнув до останнього.
Я витріщився на брата, який потрапив до клініки через те, що його психічний стан був нестабільним, а виною цьому став батько.  Тепер Рік дивиться на мене мало не благаючими очима.
 - Давайте всі сядемо і поговоримо.  - встряє Джонатан, викликаючи своєю господарською поведінкою новий потік моєї злості.
Але ми з братом мовчки влаштувалися на дивані, а батько сідає в крісло.
 - Навіщо ти йому дзвонив?  - починаю я, не в силах витримати присутність людини, що сидить навпроти довше, ніж це потрібно.
 - Я хочу поїхати з ним до Італії.
Я підриваюся з дивана і дивлюся то на брата, то на батька.  У мене навіть не вистачає слів, щоб перепитати чи не почулося мені.  Я стримую зайві емоції заради Ріка, який зіщулився, дивлячись на мою реакцію, і продовжую мовчати.
 - Я хочу розвиватися, і коли батько зателефонував, розповів йому про своє прагнення.
 - Ви зідзвонювалися?  - голос мій здригнувся від здивування.
 - Так.  Знав, що ти розсердишся, але ... - Рік відводить погляд, не витримуючи мого.  Але я люблю брата, намагаюсь підтримувати його, тому чекаю поки він продовжить говорити і спробую його зрозуміти.  Прийнявши моє мовчання як знак продовжувати, Рік говорить.  - Загалом, якщо коротко, то батько приїхав сам, щоб відвезти мене додому.  Я не хочу тут перебувати, розумієш?
Я глибоко дихаю, проводжу руками по обличчю, збираючи докупи раптово відродженні, змішані емоції любові до брата, злості на батька, печалі від майбутнього розлучення.
 - І коли ти хочеш їхати?  Чому з ним?
 - Я - ваш батько!
 - Ти нам ніхто!  - люто випалюю я, але помічаю, що брат ще сильніше засмутився, і не договорюю інших слів.
 - Джейсон!  Давай забудемо!  - просить Джонатан, але я не вірю його жалісливому тону - він до мозку кісток брехливий.  За стільки років він навіть жодного разу не згадав про існування своїх синів.
 - Джейс, після загибелі Лідії я пару разів зв'язувався з батьком.  Я знаю, що ти не хотів мене засмучувати, не говорив, що він приїжджав.  Але я все знаю, і сам вирішив змінити своє життя.  Можливо це необхідно зробити, щоб вирватися з порочного кола.  Мені це потрібно.
 - Я зрозумів, Рік.
 - Правда?
 - Так.  Якщо ти впевнений.  Я просто боюся як би це знову не закінчилося погано.  Йому не можна довіряти!
 - Я все ще тут, сину!
 - Я б радив тобі помовчати!  - огризнувся я, не удостоюючи його жодним поглядом за весь час.  Як це не дивно - Джонатан мовчить.
Рік виглядає розгубленим і сумним, але я намагаюся придушити почуття занепокоєння.  Мене дуже нервує те, що батько раптово ні з того ні з сього зацікавився своїм сином, і я шалено боюся, що він знову заподіє Ріку біль.  Точніше мені страшно що Рік не зуміє вибратися з депресії, якщо це знову станеться.  І хоч мені дуже цього не хочеться, доведеться відпустити брата з Джонатаном.
 - Коли ви хочете поїхати?
 - Через два тижні.  - холоднокровно оголошує батько.  Він спостерігав за нами з крісла так, немов дивився кінопрем'єру.
 - Гаразд.  Чим я можу допомогти тобі, Рік?  Як ми будемо зв'язуватися?  Чим ти там будеш займатися?
 - Тим же, чим займався в клініці.  Будемо зідзвонюватися, але, Джейс, ти ж розумієш, що я доросла людина і мені не потрібна нянька?  Тому що ти ведеш себе саме так.  - набравшись сміливості, відповідає брат.
Я понуро опускаюся на край стільця, що стояв поодаль і киваю.  Він звичайно правий, але лише я один знаю як то було йому переживати розлуку з матір'ю, потім з батьком, та й зі мною ... Я прекрасно розумію, що психіка Ріка дуже сильно постраждала, а от як я збираюся його виручати з  незнайомої країни за тисячі кілометрів від дому, якщо батько в черговий раз зрадить його?