5

Прохання Оксани сплило в моїй пам’яті вже наступного, після святкування, дня. А разом з ним виникла ідея скористатися шансом, який доля так вчасно мені подарувала. Дійсно, для мене це був ідеальний вихід з непростого становища. Родичка однокласниці потребує допомоги, тож скоріш за все згодиться на мої умови. Мені ж особливо багато від неї й не потрібно, лиш щоб вона зіграла роль моєї фіктивної дружини. Виноградним саджанцям від такої невеличкого обману буде ні холодно, ні тепло, мсьє Жак залишиться вдоволений тим, що я привезу в його дім жаданий «лямур», жінка отримає добре оплачувану роботу, а я збережу своє місце управляючого маєтку. Все сходилося просто пречудово.

Трохи ще поміркувавши я зрештою зважився на придуману аферу. Подзвонив до однокласниці, взяв координати її родички, і вже майже не вагаючись поїхав на оглядини в Коломию. Для зустрічі з жінкою вибрав одну з кав’ярень її рідного містечка. Вирішив, що це найкраще місце для наочного знайомства й подальших перших вражень. Філіжанка кави, на нейтральній території, дозволить скинути мимовільну скутість і напруженість, та допоможе бути більш щирими та відвертими в майбутньому спілкуванні.

На зустріч Руслана прийшла з пунктуальною точністю. Впевнено всілася за столик навпроти мене. Напередодні ми трохи побалакали по телефоні, і навіть обмінялися своїми фотокартками, тож повторно представлятися вже не було потреби. Просто по діловому потиснули одне одному руки, я замовив каву, зробив комплімент її зачісці й задав декілька малозначущих запитань.

Поки співрозмовниця відповідала, я подумки аналізував її зовнішність та поведінку. На вигляд Руслані було не більше тридцяти п’яти. Майже мого зросту, трішки повненька в талії, що однак ніскільки не псувало загального враження від її доволі звабливої граційної фігури. Кругле доброзичливе обличчя, рум’яні, від лютневого морозцю, щічки, виразні очі малахітового кольору, ледь помітно підфарбовані вуста, що своєю формою нагадували розгорнуті крила маленької пташки.

Одягнута жінка була по буденному просто, але чепурненько: темно-синя в’язана водолазка, традиційні, в наш час, чорні джинси й чобітки-саламандри, ймовірно куплені ще минулого сезону. Говорила зважено, як людина що впевнена в своїх словах, та знає собі ціну. В тембрах голосу співбесідниці відчувалися нотки самоповаги, рішучості, і я б навіть сказав якоїсь ледь прихованої іронії.   

Така гарантовано не піддасться спокусі, та не закрутить шури-мури з першим зустрічним іноземцем, вирішив я, і відверто розказав Руслані про задуману мною аферу. Жінка кілька хвилин мовчала, і в її очах, за ті короткі миттєвості, промайнули вагання, сумніви і навіть дещиця остраху. Мабуть тоді вона вважала, що я не сповна розуму. Проте нужда перемогла все, й насторожено зиркнувши мені в вічі Руслана коротко запитала, чи може вона бути певною, що наші стосунки не зайдуть за межі пристойності.

Я полегшено зітхнув, дав слово що нічого такого в мене навіть в помислах не було, і ми швидко дійшли згоди. Через тиждень мій автомобіль перетнув державний кордон, і я разом з новоспеченою дружиною вирушили в далеку Францію. Час, що передував від’їзду, був витрачений не тільки на підготовку до цієї подорожі. Ми встигли офіційно оформити наші стосунки. На цьому наполіг я, бо не хотів на чужині знову зажити незаслуженої слави сутенера. Руслана хоч і не надто була втішена таким зворотом справ, однак особливо й не заперечувала.