Глава Перша. Столиця.

Від автора

Спромогтися написати перший рядок — ось героїчний вчинок що треба оспівувати в піснях.

Дуже довго можно не починати розповідь яка здатна змінити бодай-щось, але почати її ще приємніше.

Глава Перша. Столиця.

Важко описати красу та багатство краю оголошеного Міжріччям. На півночі Міжріччя від холодних північних вітрів захищають гори. У горах зі струмочка починається велика річка Кремка. Вона наповнює цей край життям, від неї ж і пішла назва краю — між річками. Єдине місто що існує в горах - Чаракут. Нижче від нього Кремка ділиться на два русла, потім ще й ще, відгалужуючі землі Міжріччя на великі острова.

На березі найбільшого русла лежить столиця Міжріччя — місто Січ.

Це політичний, економічний та торговий центр країни.

На захід від Січі, на берегах інших русл Кремки знаходяться ще декілька великих міст краю. Потім усі русла виходять у Біле море.

Січ можно з легкістю назвати торговим містом чи навіть містом-ринком. Бо більшість великих вулиць завжди загромаджені возами та лавками приїзжих селян, підприємців, виробників.

Іноді здається що невеличка фортеця, в якій знаходяться осередки державних установ та резиденція гетьмана, просто спостерігає за тим, що діється у місті, як воно змінюється, розростається, будується та живе.

Але все одно усі служби, офіційні державні установи Міжріччя знаходяться на Січі. 

В той важкий весняний понеділок нещадно лило. Злива була така що навіть досвідчені торговці не ризикнули повертатися додому та заночували на Січі.

Після вчорашнього недільного розпродажу вони могли собі дозволити це! Тепла постіль та гарна їжа, що ще треба для щастя? Але чомусь вони все одно сумно дивилися на краплі на віконцях, та чекали коли можно буде завантажити чайку, чи зібрати віз у дорогу.
Навіть на головних вулицях викладених бруківкою було багато багнюки та землі. Це провина напевно тих козаків, хто приїхав тільки но до Січі.

Якби там не було, усі гості шинку зібралися у залі. Хто грав, хто їв, один навіть намагався читати.

— Еге й, а вчора панотець цікаву притчу розповідав. Про виноградаря! — почав один з козаків з кухлем пива.

— І чим вона така цікава? — спитав сусід навпроти.

— Свідчить про непорушність прийнятої угоди, от і все! — додав третій.

— Є ні, брати, — заперечив знавець притчи, — це якщо тільки з одного боку дивитися, а якщо…

— О, ти ба який він, — засміялися сусіди, — філософ у нас знайшовся!

— Та ви послухайте, вам аби реготати. Як ви гадаєте хто корисніше витратить гроші отримані після роботи: той хто працював годину чи цілий день?

— Так заплатили їм однаково.

— В тому і справа, що сума однакова! Але цінність цих грошей для кожного різна: для одного це година роботи, для іншого цілий день.

— І до чого ти ведеш? — почали втрачати терпець вже трошки хмільні товариші.

— А до того, що витратять вони їх так само: перший ніби це година його роботи, другий ніби це цілий день.

Несподівано двері відчинилися до закладу зайшов трохи дивний мандрівник. Одягнений був у довгий плащ з великим каптуром, та якийся субтильний дуже. Хтось раптом у куточку промовив.

— Егей, та це ж дівча, — всі трошки зашкірилися.

Дівча схоже не почула, чи зробила вигляд що не почула, підійшла до шинкаря та щось тихенько питала.

— Так, він у себе, на другому поверсі. 

Вона кивнула та щезла за дверима кімнат для постояльців.

— Невже курва прийшла до когось? - занепокоєно промовив якийсь панчик за шинквасом.

— Та шо ти кажеш таке, тут на Січі - це заборонено! - відповів йому інший, у сірих шароварах. - Вб’ють обох та й годі.

— Та ви бачили її обличчя? Вродлива мов відьма! Такі просто так не швендяють, скористалися нагодою, що зараз порядники не ходять, та й давай.

— Що, тільки но декілька днів без баби, та й усюди курви маряться? — відповів опонент у сірих шароварах.

Всі засміялись, навіть корчмар не втримався.

— Регочи, регочи, та я тобі кажу, зараз пану на другому поверсі ой як добре, таке те гарненьке дівчисько має.
Його опонент бачить що той вгамуватися не може, так й деякі вже начебто й повірили в історію з курвою, це було помітно по їхнім пикам, що так й прагнули якоїсь пікантної події у цей мрячний день.

— Ну, клич порядників, якщо кажеш, підемо перевіримо. Хочеш на смерть дівча подивитися, бо трахнути її не можеш?
— Всі знов зареготали, та автор непристойної теорії відцабанився та грюкнув вхідними дверима.

— Нехай іде, курволюб! - прокоментував його вихід володар синіх шароварів.

Тимчасом на другому поверсі старий козак з посмішкою зустрів дівчину.

— Новини, Лізонько, наступні: ширяться чутки що дехто з січової старшини не дуже задоволений гетьманством Берути, готується заколот. Спілкуються вони через своїх посіпак, частіше передаючи повідомлення шепотом на вухо. Передай цього листа Середняку.

— Тут напевно самі здогадки? — припустила Ліза.

— Так, поки ми маємо лише здогадки та підозри, — погодився сивий козак та віддав листа.

— Ну все! Йди, дитя, - тільки встиг промовити сивий як двері з гуркотом відлетіли, а на порозі стояло багато одягнених та мокрих козаків, видно тільки шо з вулиці, та отой панчик-курволюб.

— Що курва, добігалася? - злісно вирвалося в панчика.

— Тихо ти, - наказав інший, схоже отаман серед цих козаків.

— Пане та пані, ви підозрюєтесь у перелюбі, так це чи ні?

— Ой, та шо ви, - заволав сивий, але твердий жіночий альт його перебив.

— Мені здається для цього, пане, потрібно бути роздягненим, хоч комусь в цій кімнаті. 

Настала тиша, бо дійсно усі були вдягнені, навіть мокрі плащі ніхто не знімав окрім сивого, але той був у сорочці та каптані бо не з вулиці. Ліза неспішно витягнула пістоль та мовляла.

— Якщо хтось бачить повністю оголеного чоловіка чи жінку в цій кімнаті вийди сюди і вкажи мені на це.