Міжріччя

Глава Друга. Гірське диво.

Глава Друга. Гірське диво.

 

Гори хоч і закривали країну від холодних циклонів але були невисокими, лиш на деяких з них, на самому верхів‘ї, міг білити сніг. Села та хутора півночі, мов полуниця в траві, заховалися між хребтами та вершинами. Цей край був мало досліджений та час від часу дарував мешканцям дивовижні явища що не мали пояснень. Тому північ ще називали Чарокраєм, а єдине місто там — Чаракутом.

Також у Чаракуті знаходилася єдина школа у всьому Міжріччі для чар. Чари — юнаки та дівчата що мали здібності до чарування та прагнули розвиватися у цьому, навчалися у Чаракуті.

Хист до чар мали одиниці, ще менше хотіли присвятити цьому життя. Найдосвідченіші чари могли викликати блискавку, дощ, страшний вітер, напустити густий туман. Але це дійство дуже виснажливе, та підтримувати його довше ніж півгодини не міг ніхто. Часто чари єднали зусилля для кращого ефекту та довготривалості.

Чаракут був особливим містом. За розмірами був невеликий, бо гори залишали не багато місця для будівництва, майже усе місто ховалося за муром. Мав вузенькі вулички усі викладені бруківкою, був чистіше та сучасніше інших міст. Тільки в Чаракуті, наприклад, існував рейковіз — місцевий транспортний засіб. Тільки Чаракут мав триповерхові житлові будиночки з балконами, арками та невеличкими вежами. У інших містах існували щонайбільше двоповерхові мазанки що не відрізнялися особливою архітектурою, а скоріше були схожі на велику хатину понатикану маленьких віконець. Навіть Січ мала менший кам‘яний мур, та декілька скромних простеньких будиночків старшини.

 

На невеликому майданчику перед ратушою сьогодні було людно. Багато хто кричав, хтось волав мов скажений, деяки баби рюмали. Справа в тому, що декілька днів тому помер старий Пан Чаракута — Захар Одринський. Залишив після себе сімнадцятирічну доньку Олесю, в дорослому ж віці був його брат та небіж. 

Тільки вчора поховали і рада була призначена на сьогодні. 

Головне питання для усіх — хто ж буде новим Паном Чаракута?

На майдані вже збіглося багато люду, посеред стояли раніше згаданий брат та небіж Захара Одринського. Вони сперечалися між собою, й не бажали поступатися.

— Кажу тобі, — мовляв  Михайло, — у інших містах завжди залишається брат керувати, він перший, якщо не було сина.

— Та що ти кажеш?! В Чаракуті це не працює! В нас для таких рішень є рада, ми збираємось та вирішуємо. Я останні три роки живу тут, знаю місто, знаю що потрібно цим людям. А ти лише вчора на поховання приїхав, де тебе носило, скажи мені?

— Як тільки почув,  так і приїхав, я ж не просто так сидів десь. Я навчався у Ливчанії. Тому вибач, друже, але я більше за тебе обізнаний та зможу дати раду місту, а ти ні.

Піднявся гомін, хто підтримував одного, хтось іншого.

— Що ж, брате Михайло, я не відступлюся, не віддам тобі Чаракут, що мій дядько так довго будував та піднімав. 

— Тобі я теж не дам спаплюжити місто мого брата, тому діставай шаблю! — Михайло дістав зброю.

— Дістаю, дістаю брате. Треба нам і помолитися, бо хтось помре…

Невідомо як закінчилась би ця сутичка двох дорослих чоловіків, але на майдан з козаками верхи виїхала Олеся, донька покійного Захара.

Натовп розійшовся перед нею, вона під’їхала до своїх озброїних родичів та мовляла до усіх.

— Боже, люди добрі! Що ви тут коїте, чи забули що верховну владу в Чаракуті має лише рада? Батька мого, нашого Пана, що зробив сіє місто перлиною усього Міжріччя, тільки но вчора поховали. А ви вже до шабель? Забули закони свого міста? 

Ви як хочете, родичі мої рідні, а я різанину у місті влаштувати не дам! Хлопці, оточити їх!

— Гей, гей,— почав було Михайло. — Ти, Олеся, приструни хлопів, ти не маєш влади над ними. Ти дівча, ще й мале. 

— Може й молоде, але клепки вистачає щоб різанину не влаштовувати, на відміну від вас.

Натовп пирснув, але на регіт не перейшов. 

— Тому прошу, шановна громада, шляхетні мешканці Чаракута! Прошу усіх голосувати!

Олеся не злазила з коня, так і продовжувала кружляти по майдану звертаючись до людей.

— Хоч я ще молода, але мій батько заповідав мені висунути і свою кандидатуру, його волі підкоряюся. Тож прошу радитись, кому ж є що сказати окрім нас трьох. Хай виходить та й каже.

Усі чомусь замовчали, повисла тиша.

— Куди тобі, дівча? — засміявся Семен, небіж Захара.

— Ти не поважаєш заповіт свого дядька? — вишкірилась на нього Олеся, і розуміючи що діла не буде прокричала.

— Хто за Семена Телецького, небіжа мого батька?

— У—у, — негучно загудів натовп. 

— Хто за Михайла Одринського, брата мого батька?

— У—у, — трошки гучніше стали голоси.

— А хто за Олесю Одринську, вдалу доньку мого батька?

— У—у, — тільки но почалося уканья як Олеся вихопила пістоль та зробила постріл у повітря, й щодуху прокричала.

— Не чую! 

Разом усі спохватились, і якась спільна радість та підживлення охопило майдан. Рейвах, крики, слова підтримки та усміхненні обличчя міщан закінчили голосування. Всі ніби то чекали рішучість та завзятість, але не грубу, а розумну. І побачили її в Олесі.

 

Ранок у горах видався вологий, хоча дощ вночі був невеликий і земля не встигла перетворитися на багнюку, але на полонинах лежав серпанок що був частим явищем у горах.  Молодий парубок з торбою на спині одиноко йшов по мокрій землі та радісно розглядав рідні полонина та гірські краєвиди. З посмішкою він лишав рідне село Терени та прямував у місто. Батько дав грошей та благословив на вступ до Чаракута.

Чаракут, це місто було для Алекса цілим світом. Він марив що там буде тисячи люду, які цілими днями вештаються містом, дивляться вистави, розповідають казки, грають, співають та торгують. 

Насправді, Чаракут був найменшим містом країни. Був північним центром Міжріччя, але лише тому що північ країни займали гори, і інших міст в горах не було. Тут не пролягали торгові шляхи, тай щоб дістатися сюди треба було піднятися по Кремці, а це було важко, бо течія була страшенно потужна та швидка. Тому торгівля тут не особливо добре була розвинута. Місто було більш орієнтоване на навчання та туризм, годували місто приїзжа шляхта, що з подивом приїжджала подивитися на місто-диво та високотехнологічні виробництва які з‘являлися біля освітніх установ як гриби під дубом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше