4.

Ян

Тільки-но ступаю на землю з борту літака, відчуваю, як всередині зароджується надія. Знайти Аміну тепер буде набагато простіше.

Тільки так я думав до того моменту, як поїхав до неї додому. Виявилося, що Альбіна встигла усім розповісти про свій цікавий стан. Її мати дивилася на мене так, наче я останній на світі мудак. Це й не дивно, адже так і було. 

Виявилося, що Аміни вдома немає і хто знає, коли з'явиться. Її мати віддала мені ключі від Порше й зачинила двері перед носом. 

Я розумів, що Аміна просто переховується, але сподіватися на допомогу з боку її батьків більше не міг. 

Одразу від них я поїхав у клуб до Марка. Можливо, йому щось відомо, отже, треба за будь-яку ціну витягнути з нього інформацію. 

- Як батько? - запитав брат, коли я переступив поріг його кабінету. 

- Нормально. Одужує, - сідаю у крісло навпроти нього і почуваюся вичавленим лимоном. Тільки от відпочивати не поспішаю, адже в першу чергу треба знайти Аміну. - Розкажеш, де Аміна? Вдома її немає.

- Можливо, тобі варто спочатку з однією сестрою розібратися? - серйозно заявив Марк. - Переконайся, що Альбіна бреше. Інакше розмови з Аміною не матимуть сенсу. Вона не пробачить і проти сестри більше не піде. 

- Мені не потрібен сеанс психоаналізу! - роздратовано випалюю. Розумію, що Марк говорить правильні речі, і, напевно, це дратує мене ще більше. - Просто скажи де вона!

- Я не можу. Аміна взяла з мене слово! - несподівано заявляє і підводиться на ноги. - Я знаю, що не варто було говорити Альбіні де ти. Це мій косяк. Тільки от все інше зробив ти сам. Навіщо взагалі спав з Альбіною, якщо не кохав? Хотілося різноманіття?

- Пішов ти! - підскакую на ноги і швидко покидаю кабінет. Опинившись у салоні Порше, кілька разів сильно б'ю долонями по керму. Знаю, що машина ні в чому не винна, але по-іншому просто не виходить. 

Марк знову потрапив в ціль - я сам винен у тому, що тепер доводиться розгрібати. Можливо, варто його послухати і спочатку розібратися з Альбіною? Саме тому їду не додому, а до дівчини, попутно записуючи її на прийом у клініку, яку сам чудово знаю і якій довіряю. 

Аміна

Я довго думала над тим, чи варто йти на свято на честь дня народження журналу. Ян точно буде там, і нам доведеться поговорити. Можливо, це й на краще. До цього часу я боялася говорити на важливі теми і ось, що з цього вийшло. А так раз і назавжди поставимо всі крапки над "і" та просто розійдемося, наче нічого не було.

В неділю зранку мені довелося попросити Марка відвезти мене в магазин. Оскільки моє тіло все ще було в синцях і подряпинах, я шукала для себе сукню, котра могла приховати усе це від сторонніх очей. 

Вибір зупинився на сукні білого кольору довжиною до п'ят і повністю закритою як спереду, так і позаду. Марк оцінив мій вигляд, піднявши вгору великий палець. Далі на мене чекав салон краси, де візажисту довелося добре постаратися, щоб приховати подряпини на щоці. А от пластир на лобі так і залишився, тому що рана не затягнулася занадто добре. Та це були дурниці в порівнянні з тим, що приховувала гарна сукня.

- Ти чарівна, - широко усміхнувся Марк, коли я покидала салон краси. - Так і не скажеш, що кілька днів тому майже з життям розпрощалась.

- Ти також дуже привабливий! - щиро відповіла. Марк встиг переодягнутися у чорний смокінг, котрий пасував йому до божевілля. 

Розмістившись у салоні його позашляховика, я все ще думала над тим, чи правильно роблю, поїхавши на це свято. Серце гупало об ребра, і хвилювання лише наростало.

- Ти бліда. Можливо, не варто ризикувати? - занепокоєно запитав Марк, коли автомобіль зупинився на черговому світлофорі. - Ти ж не одужала ще.

- Все гаразд, - спробувала усміхнутися. - Якщо буде погано, я скажу. 

Свято відбувалося за містом, у помпезному ресторані з видом на річку. Черга з автомобілів тягнулася на кількасот метрів, і лише зараз до мене дійшло, що цей захід просто-таки величезних масштабів. Дорогі автомобілі все прибували і прибували, а гості в гарних нарядах прямували до входу. 

Марк вийшов першим і, швидко обійшовши автомобіль, відчинив для мене двері та подав свою руку. Я намагалася прикривати волоссям пластир і навмисне залишила його розпущеним. 

Біля входу нас уже зустрічала Валерія і, коли побачила мене, широко усміхнулася та навіть обійняла. 

Всередині яблуку ніде було впасти. Нам з Марком довелося відступити до дальньої стіни, щоб бути непомітними, але бачити усіх. 

Яна я побачила через мить після того, як трохи заспокоїлася. Він стояв на іншому кінці зали і вишукував когось у натовпі. Його вираз обличчя був абсолютно байдужим, наче його зовсім не тішило те, що сьогодні день народження саме його журналу. 

Коли ж наші погляди все-таки зустрілися, я побачила в його очах щось схоже на полегшення. Він зробив крок вперед, а тоді завмер, коли рука Альбіни опустилася на його плече. Мені здалося, що в цю мить усе повітря кудись зникло і дихати стало до болю важко.

Альбіна виглядала чудово - в розкішній сукні блакитного кольору довжиною до землі. Її біляве волосся грубими локонами спадало на плечі і робило мою сестру схожою на ляльку. Ідеальна, не те що я... розбита всередині та побита зовні.