На краю ненависті

3.

- Швидко ти мене знайшов! - зупиняюся поряд з блондином і складаю руки на грудях.  

- Не тебе, а свою машину, - холодно відповідає і нарешті відриває свій зад від мого мотоцикла. Чоловік так різко наближається, що не встигаю відступити назад. Тепер між нами занадто коротка дистанція, а ще він дивиться на мене згори вниз. Наче намагається придушити одним поглядом. - Ключі! 

- Ага, розмріявся! - фиркаю і відступаю. Швиденько прямую до мотоцикла й розглядаю бік, на який він впав. В принципі, нічого критичного, всього кілька подряпин, які легко виправити. Але від того мій гнів на цього придурка меншим не став. - Ми ж домовлялися, що спочатку ти виправиш усе це!  

- Я з тобою ні про що не домовлявся! - цідить крізь зуби. Схоже, він дійсно на межі, і якщо я ще трохи натисну, станеться вибух. - Повертай ключі, поки я не викликав поліцію! 

- Викликай! - так, я вмію довести людину до сказу. І чомусь з цим пихатим багатієм так і кортить це зробити. – Одразу розкажеш, як їздиш, порушуючи правила. 

Блондин прикриває очі, кілька разів вдихає і видихає, а тоді різко подається вперед і хапає мене за плечі. Зовсім не ніжно, я б навіть сказала болюче.  

- Ти випробовуєш моє терпіння, дівчинко! Ти хоча б знаєш, хто я? - у його голосі стільки зневаги, наче я просто шматок лайна, що потрапив на його білосніжні кросівки. В блакитних очах цілий океан і мені прикро, що такі гарні очі дісталися такому мерзотнику.  

- Не знаю, хлопчику! І знати не бажаю! - бурчу й намагаюсь вирватися. Тільки от тримає він міцно, і це злить мене шалено. - Якби ти просто вибачився, усього цього не було б! Але ж ти у нас хлопчик гордий, чи не так? Схоже, не звик визнавати власні помилки! 

- Я вже зрозумів, що язик у тебе без кісток, - несподівано чоловік торкається кінчиком носа моєї щоки, і це стає повним шоком для мене. Я навіть завмираю, тому що не очікую сексуальних домагань з його боку. - Схоже, немає чоловіка, який може допомогти зняти стрес. Якщо хочеш, можу допомогти…  

І він торкається до моєї щоки губами! Я відчуваю тепло його губ у себе на шкірі, і це стає критичною точкою мого терпіння. Як же добре, що певний час я займалася бойовими мистецтвами. Це було давно, та деякі уміння залишилися. І саме зараз я готова ними скористатися.  

Блондин явно не чекав такого підступу з мого боку. Та що там говорити, я сама не думала, що зроблю це. В одну мить нога зметнулася вгору - і коліно нанесло доволі сильний удар у пах чоловіка. Від болю він стиснув зуби і схопився за уражене місце. Я ж не стала гаяти часу та, кинувши ключі йому до ніг, помчала до свого мотоцикла.  

Запізно пригадала, що шолом залишився у салоні машини, але повертатися за ним не наважилася. Блондин зробив спробу підвестися на ноги, та біль, схоже, був занадто сильним. Він гепнувся на сідниці, а мені на мить навіть шкода його стало. А що, якщо після мого удару він без потомства залишиться? 

Думати над цим питанням немає часу, адже треба терміново забирати звідти свій зад, щоб не накликати чергових проблем. Що я і роблю, щойно сідлаю свого залізного коня. 

Хочеться вірити, що цей Ян не буде мене шукати, щоб помститися, адже тоді проблеми будуть у нас обох. Я не звикла здаватися без бою, тому якщо доведеться, вріжу йому ще разок.  

Їздити без шолома я не звикла, тому довелося трохи змінити свої плани і спочатку купити новий. Коли моя голова знову була захищена, я одразу поїхала до сестри, адже вона єдина, з ким я ще не встигла побачитись.  

Альбіна живе у новенькій квартирі в самому центрі міста. Батько її купив їй на двадцять п’ять років, і вже два роки сестра є повноцінною її власницею. Піднявшись ліфтом на десятий поверх, я дуже сподіваюся, що Альбіна вдома. Коли ж дзвоню у двері, затамовую подих, очікуючи, коли ж мені їх відчинять.  

Почувши, як у замку повертається ключ, я усміхаюся. Схоже, прийшла вчасно і не доведеться вишукувати сестру по всьому місту.  

- Аміна? - Альбіна витріщилася на мене так, наче привида побачила, тоді запищала й міцно пригорнула до себе. - Це дійсно ти? Я не сплю? 

- Не спиш, - сміюся і відступаю, щоб краще її розгледіти. Схоже, Альбіна кудись збиралася, адже нанесла яскравий вечірній макіяж, світло-русяве волосся зібрала у тугий хвіст, тільки шовковий халатик не встигла змінити на сукню.  

Ми з сестрою абсолютно різні, і усі, хто нас знають, просто не вірять у те, що ми рідні сестри. Альбіна - висока блондинка з великими блакитними очима та ляльковою зовнішністю, а я брюнетка і волосся у мене довге та хвилясте. Вона схожа на маму, а я на тата. Навіть характери у нас просто кардинально відрізняються.  

- Ну ти й інтриганка! Батьки вже знають, що ти тут? – Альбіна провела мене у вітальню і посадила на диван. Сама сіла поряд і зацікавлено оглянула. 

- Знають. Та на них також чекав сюрприз, - усміхаюся. - Ти кудись збираєшся? Я не відволікаю тебе?  

- Говориш таке! - бурчить дівчина. - Сьогодні у мого нареченого день народження, от я і збираюся в клуб. 

- І коли ж весілля? А то мама щось не в курсі… - лукаво поглядаю на сестру. 

- Річ у тім...  - помічаю, що вона замикається і розумію, що до весілля справа не йде. Схоже, Альбіна трішечки перебільшила. - Він ще не запропонував мені одружитись. Але я впевнена, що сьогодні це станеться.  




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше