27.

Я навіть не здивувалася, коли Ян приїхав на підземну стоянку новенького житлового комплексу. Такий, як він, просто не міг жити в більш скромному місці. Поки я паркувала свій мотоцикл і знімала шолом, Ян наблизився і чекав на мене.  

Обмінявшись короткими усмішками, ми знову взялися за руки та попрямували в бік ліфту. Хвилювання, як такого, не було, адже поряд з Яном я була дійсно щасливою. 

У ліфті ми вкотре не стрималися і почали цілуватися. Я розуміла, що сьогодні ми перестрибнемо одразу через кілька сходинок наших відносин, але відступати не збиралася. Так буде правильно, і я цього хочу не менше, ніж сам Золотов.

Поріг квартири ми переступили, так і не розірвавши поцілунок. Ян швидко позбавляє мене одягу й при цьому не забуває і про себе. Світло навколо вмикається автоматично, але в мене не було часу та бажання роздивлятися навколо.

Хотілося якнайшвидше дістатися спальні або хоча б дивану. Кров так стрімко текла судинами, наче збиралася закипіти. Серце билося десь у горлі, а свідомі думки так взагалі порозбігались хто куди. 

- У тебе ще є можливість зупинити все це, - видихнув мені в губи Ян, повільно опускаючи на шовкові простирадла. 

- І не подумаю, - міцніше схопила його за шию і потягнула на себе.

Одяг більше не сковував рухів і не гальмував відчуття. Пальці Яна були усюди, а я, не соромлячись, милувалася його гарним тілом. Ідеальний... і мій.

Відчуття, які пережила цієї ночі, важко з чимось порівняти. Ян був ніжним зі мною, коли я цього хотіла. Він читав мене, наче відкриту книгу, наперед знаючи, як мені буде краще. 

Його погляд очі в очі, солодкі слова та п'янкі поцілунки робили зі мною щось неймовірне. Таке враження, що я знову піднялася високо в небо і літала там до самого світанку. 

Виснажені, але щасливі, ми разом прийняли душ і, нарешті обійнявшись, розмістилися під ковдрою. Поклавши голову на груди чоловіка, я прислухалася до його розміреного серцебиття і не могла перестати усміхатися. Сам Ян водив подушечками пальців по моїй спині і викликав цими діями табун мурашок.  

- Давай жити разом! - несподівано заявив, і спочатку я подумала, що здалося.

- Ти серйозно? - навіть довелося підвестися, щоб добре бачити абсолютно серйозне обличчя Золотова. - Отак відразу?

- А чого тягнути? - запитав. - Нам добре разом, і це найголовніше. Не хочу тебе відпускати. 

- Я подумаю, - усміхаюся і сама цілую його в губи. 

Цієї ночі ми зовсім не спали, але втоми я не відчувала. Ян все-таки заснув, а я одягнула його футболку і відправилася на пошуки їжі. За вікном якраз піднімалося сонце і вже скоро доведеться збиратися на роботу. 

Кухню знайшла доволі швидко й одразу ж відправилася оглядати холодильник. Діставши кілька яєць, бекон і помідори, вирішила приготувати сніданок саме з цих продуктів. Паралельно увімкнула кавомашину та взялася за пошуки сковорідки. 

Розклавши яєчню на тарілки, зробила нам з Яном каву і вже збиралася йти його будити, та чоловік з'явився на порозі сам. Спортивні штани так низько сиділи на його стегнах, що у мене одразу перехопило подих. Та ось одягнути футболку він, схоже, забув, або ж навіть не збирався.

- Як смачно пахне, - він наблизився і, обійнявши мене за талію, міцно поцілував. Схоже, говорив він не про яєчню.

- Нумо снідати, а то на роботу запізнимось, - відірвалася від нього першою і відступила. Бажання нікуди не їхати було занадто великим. 

- Я сам собі бос, маленька. Зробімо вихідний, - Ян знову наступав, але я виставила перед собою руки.

- Сьогодні фотосесія, великий босе! Про це ти також забув?

- Чорт! - буркнув Золотов і все-таки сів за стіл. - Тільки пообіцяй, що сьогодні знову поїдемо до мене. 

- Обіця... Ой! - лише зараз до мене дійшло, що я не попередила батьків про те, що не з'явлюся додому ночувати. Звісно, я уже не маленька дівчинка, щоб звітувати за кожен крок, але все одно не хотіла, щоб вони хвилювалися. - Мені треба мамі подзвонити.

Як я і думала, телефон виявився вимкненим. Тільки-но увімкнула, набрала маму і довгих десять хвилин просила вибачення за те, що не попередила, що не з'явлюся додому. Довелося одразу сказати, що і сьогодні мене не буде. Звісно, потім доведеться розповісти, де мене носило ці два дні, але думати про це зараз зовсім не хотілося.

- Тобі пасує моя футболка, крихітко, - руки Яна огортають мою талію, і я відчуваю, як в сідниці впирається його ерекція. - Схоже, на роботу ми все ж таки запізнимося. 

Довелося погодитися, адже встояти перед таким Яном я все ще не могла.

В результаті на роботу ми запізнилися на цілу годину. Ян, як бос, звісно ж, нікуди не поспішає, а от мені, схоже, добряче влетить від Валерії. Вона телефонувала кілька разів, але я не змогла взяти слухавки, адже займалася тим, чого їй слухати не варто. 

Порше Яна залишився далеко позаду, а я гнала до редакції так, наче за мною була справжня гонитва. В результаті залетіла у студію захекана та знервована. Було соромно, що усі чекали лише на мене. Раніше ніколи не дозволяла собі подібного, але з Яном усе сталося вперше. 

Валерія була не в гуморі, тому я ще п'ять хвилин просила у неї вибачення. На щастя, вона дала мені шанс на виправлення і попросила зробити нереальні фото. Ну що ж, для мене це не проблема.