На краю ненависті

30.

- Так! Сподіваюся, що ви поїли! Ану мерщій нагору! Покажу вам вашу кімнату! - швидко підводжуся на ноги під вбивчим поглядом сестри. На щастя, Марк вирішує мені допомогти, а, може, просто не хоче залишатися у компанії Альбіни. Вчотирьох ми піднімаємося на другий поверх, а саме в кімнату для гостей. На щастя, тут є два ліжка і доволі багато вільного простору.

- Ну, як вам? - зацікавлено питаю, поки малі заглядають у кожен куток.

- Круто! - першим відповідає Макс. 

Видихаю з полегшенням і спостерігаю за тим, як діти розпаковують свої речі та іграшки. Марк мовчки стоїть поряд, але я шкірою відчуваю на собі його погляд.

- Схоже, Альбіна не збирається миритися з таким станом речей, - все ж таки не витримує і починає першим. - Сподіваюся, що ти розповіла Яну про конфлікт з сестрою.

- Розповім, тільки не зараз. У нього і своїх проблем вище голови, - зітхаю. - Можеш залишитися тут? Я… з Альбіною хочу поговорити.

Марк з розумінням киває, а я прямую на перший поверх і намагаюся зібратися з силами. Не хочу, щоб Альбіна дивилася на мене так, наче я зробила щось жахливе. Хіба я чи Ян винні у тому, що кохаємо одне одного?

Коли до кухні залишається один крок, чую невдоволений голос сестри і завмираю, ніби вкопана. 

- Мамо, як ти можеш дозволяти їй ці стосунки?! Ян мій! А Аміна так підло забрала його у мене! - Альбіна кричить так, наче збирається зірвати голос. Я ж відчуваю, як шкіра вкривається неприємними сиротами і важко видихаю.

- Якби Ян тебе кохав, то не забрала б! - голосно та твердо відповідає мама. - Досить грати з себе жертву! Ти маєш розуміти, що Ян кохає Аміну і порадіти за сестру! А ти зараз вчиняєш як...

- Як хто, мамо? - сичить Альбіна. - Я не віддам їй його! Ніколи не віддам! Нехай валить туди, звідки прилетіла! Без неї було набагато краще! 

Останні слова сестри стають для мене сильним ударом. Таке враження, що говорить їх зовсім чужа мені людина. Не сестра, яку я так люблю.

- Досить! - так голосно кричить батько, що і я підстрибую на місці. - Це переходить усі межі, Альбіно! Думай, що говориш!

- Ну, звісно, - та сестру злий голос батька зовсім не лякає, - я ж образила вашу найкращу донечку. Розумничку, красуню, вашу опору та надію!

- Альбіно, досить! - тепер уже не витримує мама. Я також не можу більше слухати усе це і проходжу на кухню. 

Альбіна оглядає мене холодним поглядом і кривиться. Лише батьки напружено переглядаються, схоже, зрозуміли, що я все чула. 

- Чому ти так мене ненавидиш? - знаходжу в собі сили запитати. - Це ж не через Яна, так? 

- Я не збираюся нічого тобі пояснювати! - гиркає Альбіна і хапає з крісла свою сумку. - Ти ж у нас розумна. Зможеш скласти два і два!

І після цього вона просто йде. Я ж залишаюся стояти посеред кімнати, наче вкопана, і намагаюся зрозуміти, коли між нами обірвався цей зв'язок. Та чи був він взагалі коли-небудь?

- Люба, не бери в голову слова сестри. Вона просто ревнує до всього і всіх, - мама наближається і кладе свої руки мені на плечі. 

- Так завжди було? Як я могла не помітити? - з подивом питаю. Взагалі не розумію: з чого б Альбіні ревнувати?

Я полетіла в іншу країну, тільки-но закінчила школу. Хотіла  навчатися і побачити світ. З батьками, як і з нею, бачилася вкрай рідко. Зате сама Альбіна постійно була під батьківським крилом, і зараз там знаходиться. Тато купував їй усе, що донечка бажала. 

Квартира, машина, дорогі речі та гаджети.

Я ж намагалася добиватись усього сама. І це у мене непогано виходить. І ніколи... жодного разу я не ревнувала через те, що їй дано більше, аніж мені. То де ж стався збій? Чого я не розумію?

- Не бери в голову! - хмуро відповідає батько і підводиться на ноги. - Здається, ми самі винні у тому, що вона стала такою. Занадто багато дозволяли, ось і результат.

Я бачила, що батькові боляче через слова та поведінку Альбіни. Та поки що я і сама не знала, як можна усе це пояснити і підтримати його. 

Марк залишився у нас до вечора. Я була вдячна йому за те, що розважав малих, поки сама літала десь глибоко в думках. Все ще намагалася зрозуміти, коли стосунки з сестрою дали тріщину. А коли занурилася глибоко в минуле, зловила себе на думці, що ми ніколи не були близькими. Отже, відносини з Яном лише підштовхнули нас до того, що маємо зараз.

Наступного ранку, не встигла нормально прокинутись й одразу набрала номер Яна. Сьогодні день операції, тому я мусила підтримати його бодай так. 

Золотов здавався мені втомленим і мовчазним. Я не стала розпитувати, що і як, просто побажала удачі і відключилася. 

Щоб хоча б чимось себе зайняти, вирішила поїхати на роботу. Сьогодні вийшов ювілейний випуск журналу, і Валерія усіма силами кинулася на підготовку до святкування. 

Малих у школу відвіз батько, забрати також пообіцяв він. Уже на пів дорозі до міста я зловила себе на думці, що батьки у мене просто чудові. І в Альбіни також, тільки вона чомусь цього не розуміла.

До обіду я не випускала телефон з рук. І дуже скоро зрозуміла, що ідея поїхати на роботу була не такою і хорошою. Я не могла думати ні про що, окрім Яна та його батька. Після обідньої перерви не втрималася і набрала номер Марка. Сподівалася, що хоча б він щось знав.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше