4.

          Навесні, коли стали обирати Батуринського курінного отамана, козацьке товариство без вагань запропонувало Остапа, він мав велику пошану серед усіх козаків та підтримку свого легіону зі ста чоловік.

          З перших днів отаманства Остап вирішив разом з куренями вийти в похід на місто Топлан, де  “процвітала” торгівля полоненими. Іван був головним рушієм цієї ідеї, бо мав свої мотиви щодо походу. Можливо, туди повезли батьків перед тим, як відправити на половецькі землі..

          Через деякий час козаки вже випробовували на міць мури Топлана. Місто трималося місяць і не бажало здаватись. Топлан мав добрі запаси харчів, до голодування ще було довго, а в козаків залишилось мало часу: з півдня підходило вороже підкріплення.

          Тож Остап вирішив зробити вирішальний  наступ, і якщо це не спрацює, доведеться відступити.

На світанку першими на штурм пішли загони вершників. Вони повинні були роздрібнити ряди половців біля  пролому в стіні, який січовики пробили гарматами в перші дні  облоги. Далі - піші загони стрільців, що притиснули ворогів до стін. Коли пролом був очищений, у бій кинулася решта козаків. Андрій з Іваном першими ввірвалися  на територію міста. Звідусіль  посипалися стріли. Іван  устиг сховатися за  кам’яною брилою, а от Андрій не оминув тонкої стріли, яка пронизала його серце.

 Хоча козаки й прорвалися за мури Топлана,  вони  не зуміли побороти ворогів. Половці ідеально знали місто і вперто оборонялись, робили швидкі атаки  й відступи - Остап дав наказ припинити наступ. З понуреними головами третина уцілілих січовиків рушила додому.

          Іван від злості не міг знайти собі місця, не хотів бачити Остапа і заливав горе медовухою в шинку. За три дні він уже мав  чималу ватагу товаришів по столу. Саме тоді по Січі пішла неймовірна новина: Топлан - це місто-привид, усі жителі в ньому лежали бездиханні на землі. Дехто говорив, що це якась невідома хвороба, інші, що це ляхи повбивали всіх, а третя легенда свідчила: місто блискавично було взяте десятком козаків-характерників.

          Історія потрапила в товариське коло Івана. Юнак ніби води до рота набрав і мовчки з келихом хмільного слухав теревені.

- Кажу тобі, це поляки. Вони мають чаклунську зброю, що косить сотні ворогів за мить.

- Ой, щось ти, Петре, сьогодні зайве хильнув, іди перепочинь.

          Усі присутні зайшлися голосним реготом, лише  Омелько не сміявся.

- Хочеш сказати, це хвороба?

Старий козак  знизав плечима, - Це вже більш правдиво.

- Тоді скажи мені, як хвороба може повалити все місто за три дні?

- Не знаю, але це не так швидко, ніж від польської зброї, що вбиває за мить, - знову сміх.

- Хех, а чому тоді в нас на Січі ніхто не помер від тої лютої хвороби?

- Просто  козарлюг, цим не візьмеш, -  Тарас підвівся, одним ковтком хильнув цілий келих, як тільки його співрозмовник кинув останнє запитання.

- А якщо серйозно, Тарасе?

- Не знаю, Петре, не знаю.

- А чому  всі забули про характерників, - почувся голос одного з присутніх.

- О, це вже інша історія, - у натовп січовиків ввірвався низенький, худенький козак з лисячим обличчям.

- Тебе ще тут не вистачало, - мовив Микола.

- Бачу, що не вистачало, всі ваші ці поляки та хвороби - лише слова на вітер.

- Хочеш сказати, характерники, щось більш правдиве?

- Звичайно, маючи силу магії і природи, вони сотню міст візьмуть за годину, - після цих слів Омелько ніби повернувся в земний світ. Він почав пильно стежити за кожним словом незнайомця, -  Характерників багато хто бачив – додав незнайомець.  

- Ох, якщо Кирило схопився за щось, означає – хтось виманив кілька  золотих у нього за  звістку і тепер він її як рідну дитину буде захищати!

- І нехай, але ж всі знають, що за пусте я не  платитиму.

- Де можна знайти  характерників? - втрутився в розмову Іван.

- Кому як пощастить:  у лісах, на озерах, болотах, по степах, селах - вони зустрічаються в різних місцях, синку, хто шукає - той знайде.         

Після цих слів  Іван попрощався з товариством і пішов до старійшин, щоб дізнатися про бійців-магів, але, вислухавши їхні довгі розповіді, нічого нового не дізнався – десь там, хтось там і все…

          А ще юнак завітав до слідопитів, які знали все на світі. Але й у Хлима, Вовкодера, Січника не знайшлося ніяких пояснень. Так і пішов Іван  ні з чим.

          Вже пізнього вечора парубок вирішив йти до куреня. Але його стиха погукав старий козак, що сидів під стіною церкви. 

- Що тобі треба, діду? – втомлено промовив молодий козак. 

- Не мені,  а тобі, - з усмішкою сказав старий.

- Невже, вся Січ знає?

- Ти сам не знаєш, чого хочеш..

- Я хочу дізнатися про характерників, де знайти і як пристати до них. 

-  Знайти їх зумієш  у своїй голові посеред степу широкого або лісу хижого. А серце тобі підкаже, коли станеш на праведний шлях лицаря Божого. Тоді отримаєш силу природи, - загадково мовив дід.