На краю життя
5.
- А ти казав, що це не він.
- Кожен може помилятися…
- Вовк, козак, чи ворон, зумій все об’єднати докупи…
- А ти, синку, повинен був…
- Що, де я? – Іван опинився посеред високого очерету і води, що сягала колін. Нічого не можна розгледіти навкруги.
- Що це за місце?
Іздалеку долинуло:
- А ти, синку, повинен був…, - Іван упізнав голос матері й кинувся в той бік.
Чим далі, тим ви́щала вода. Коли вона сягнула шиї, парубок все ж дістався місця. Але там нікого. Іван пірнув, на дні також нічого. А коли випірнув, то побачив безкрає чисте море навколо. Ні суші, ні човна. Знову пірнув –- нічого нового.
Раптом якась невідома сила потягла вниз, мить – і нога була міцно прикута ланцюгом до дна. Кілька рвучких рухів – усе марно. Може, це сон? Авжеж! Почав з усієї сили пручатися намагаючись прокинутися, але страшний сон не відпускав, очі почали згасати, козак устиг помітити попереду біле сяйво, що потроху наближалося. Воно ставало яскравішим, з’явилися обриси діда, якого він зустрів біля церкви. Іван заплющив очі. Було важко дихати під товщею води, вона вже текла крізь тіло.
#4095 в Фентезі
#2915 в Сучасна проза
Відредаговано: 11.01.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
