На краю життя

9.

          Як тільки човен зник за кручею, піднявся сильний вітер. Величезні хвилі  вдарялися  в берег, а дерева вигиналися до землі. Сонце сховалося за хмарами. Дніпро, ніби голодний звір, почав розвертати свою течію в  зворотному напрямку сивий туман  густою ковдрою закрив усе навкруги. Лише Іван залишився незворушним до примх природи та все вдивлявся в могилу Буревія і щось нашіптував під носа. Раптом відчув шурхіт під ногами. Міцні руки вхопилися парубка й потягли під землю.

…- Ох, що це зі мною сталося? - Іван протер очі й роздивився. Побачив невелику кімнату з білими стінами.  Відчув щось дуже знайоме до глибини душі, але не міг згадати, що саме.

- Боже, це ж мій дім, -  раптом повернувся дитячий спогад, - як я тут опинився?

Вибіг  надвір. Усе навколо рідне, знайоме. Але радість змінилася на розпуку: не бачив нікого. Порожнє село.

  Поволі обійшов навколо хати і не знайшов нічого, що могло вказати, магія це чи реальність. Усі  відчуття були справжніми. Таки не сон.

-  Агов,  чи є тут хтось?! – повагавшись, усе ж гукнув. Відповіді не було.

- Що це за нечиста сила заволоділа мною? – залишив подвір’я і пішов по селищу.

          Біля крайньої хати, в якій колись жив Яворський, лежав на лаві золотий перстень з червоним рубіном. Як тільки Іван доторкнувся до нього пальцями, то відчув стукіт, ніби сотні копит ударяли по землі водночас. Величезне військо  наближалося до селища. Тисячі половців гналися на скакунах, не бачивши ніяких перешкод.

          Кинувся шукати  абиякусь зброю, але ні шаблі, ні ножа не було. То вирішив діяти за правилами невідомого світу. Натягнув перстень на вказівний палець, можливо, в ньому криється порятунок. Умить небо засвітилося неприродно червоним кольором, а ворожі військові  перетворилися на темних духів, що поглинали світло навколо, з очей вирувала пара, а з  ротів клубами  валував густий дим. Вершники мчали на конях-привидах,  не менш  страшних за власників.

          Козак  теж  почав змінюватись. Одяг перетворився на золотисті обладунки, а в руках з’явилися  шабля-блискавка і  крицевий щит.  Зачаровано оглянув зброю: все дихало магічною  силою. Але ніколи було дивуватись – на нього йшли не  половці, а люта нечисть.

          Полетіли в різні боки душі вбитих супротивників. Парубок відразу помітив, що вороги не мають страху. Чорною хмарою вони відчайдушно кидались на вістря шаблюки, інші старалися вибити з рук щит. Їх ставало чиммраз більше, на місці одного вбитого з’являлося нові. Вже тисячі літали над головою козака, щось нашіптуючи невідомою  гортанною мовою. Вони шипіли, кричали і миттєво летіли стрімголов у атаку.

          На відміну від половців січовик поволі почав утрачати на силі. Рухи правиці сповільнились, а щит  ледь утримував натиск. Один із духів стрімко ухилився від смертельного леза і  завдав удару по нозі Івана. Той похитнувся і знову став у бойову позицію. Але тієї секунди було достатньо: град ударів  посипався зусібіч. Різкий біль пронизав тіло. Козак подався назад, безтямно розмахуючи  шаблею. Але привиди стіною ставали й не давали змоги просунутися далі. Пітьма почала поглинати тіло.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше