На останньому диханні

Розділ 18

Наступний тиждень у мене минув швидко.

Я уже офіційно навчалася в університеті й почала більше спілкуватися не тільки з Анжелою, а й з іншими. Звичайно, спільну мову я не змогла знайти тільки з Марго, але до цього мені було байдуже. Зате я почала спілкуватися з Кирилом. Одного разу ми з Анжелою говорили про батьків, про їхній вплив на нас. Вона виявилася досить простою та щирою дівчиною, яка дуже любить вночі «поганяти на машині», як це вона сама говорить.

- А тебе батьки дуже запрягають мораллю? Мене, наприклад, за те, що я майже два роки провчилася в одному університеті, а потім взяла й покинула його ледве не вбили.

- А чому ж ти вступала до цього університету? – поцікавилася.

- Бізнес – це моє. Я вирішила, що все-таки вивчуся тут, а потім буду займатися своєю справою, можливо, навіть відкрию якийсь магазинчик.

- І будеш продавати запчастини до машин?

- Я почула іронію у твоєму голосі. Ти краще розкажи, чому саме ти вступила сюди? Мабуть, батьки змусили?

- Мене ніхто не примушував. Я сама захотіла вчитися. Тато навіть відмовляв мене, тому що вважав, що навчання вдома для мене найкраще.

- Оце так! А ким же працюють твої батьки, якщо тебе весь час привозять до університету?

- У мене лише тато. Він мене удочерив.

- Вибач, я не знала. Ти що, із дитбудинку?

- Так. Декілька років назад я втратила зір й відтоді живу разом з ним.

- Він, мабуть, якийсь бізнесмен. Але про бізнесмена Волкова я точно ніколи не чула.

- Мій тато Соколовський!

- Соколовський? - дівчина ледве не знепритомніла. – Ти донька бізнесмена Ігоря Соколовського?!

- Так, а що? – я поглянула на дівчину, справді не розуміючи, чому вона так здивувалася.

- Нічого такого, якщо не зважати на те, що він один із найбільш відомих й багатих бізнесменів країни. Я тепер розумію, чому тебе возить особистий водій.

- Батько хвилюється за мене, от і доводиться час від часу їздити з охороною. 

- Донька Соколовського! Очманіти можна!

- Чманіти не потрібно. На нас зараз чекає тест з англійської мови. Ходімо.

- Ага! Донька Соколовського, – пробурмотіла собі під ніс Анжела. Я удала, що нічого не почула, заради того, щоб вона заспокоїлася.

 Тато часто питав у мене, як навчання, чи не виникають якісь проблеми. Його хвилювання інколи потішали мене, тому що я бачила, що він справді піклується про мене. Все частіше батько брав мене з собою на різні заходи, навіть вечірки. Він завжди повторював мені, що я повинна познайомитися із потрібними людьми, щоб у майбутньому так же успішно продовжити його бізнес. На одній із таких вечірок тато з’явився перед публікою одразу з двома жінками. Тобто однією із них була я, а іншою – Олена Миколаївна. До нас підійшов якийсь чоловічок, уже в літах, але на свій вік він мав досить гарний вигляд. Привітавшись з батьком та Оленою, швидко перевів погляд на мене. Тато помітив його порив, тому сам відрекомендував мене:

- Це моя донька Кіра.

- Дуже приємно, – мовив чоловік. – У вас чудова і красива донька, Ігорю Борисовичу. Я Едуард Сергійович, – чоловік простягнув мені руку. Вона була жорстокою та міцною. Я ледь витримала його потиск. – Чесно кажучи, Ігорю, я тобі заздрю. Тебе супроводжують дві найгарніші жінки у цьому залі, – на цих словах чоловік подивився на Олену Миколаївну. – Оленочко, ви як завжди – королева! Ви – просто чарівне створіння, троянда у цьому квітнику!

- Дякую за улесливі слова, Едуарде Сергійовичу, – відповіла Олена, всім своїм виглядом показуючи, що вже досхочу наслухалася його лестощів, а часом і недоречностей. – Ми з Кірою покинемо вас на деякий час, – коли ми відійшли, Олена прошепотіла мені: – Цей Едуард Сергійович – той ще залицяльник. Від нього просто так не відчепишся.

- Я бачу, що у тебе це добре виходить.

- Нічого, дівчинко, згодом у тебе це теж виходитиме. У нас з тобою не було часу поговорити, - ми вийшли на балкон, щоби нас ніхто не займав, - як тобі навчання?

- Добре, – відверто сказала.

- Твій водій Микола повідомив мені, що ти з університету завжди виходиш з якоюсь дівчиною, а потім ще годину розмовляєш із нею. Це твоя нова знайома?

- Так. А Коля тобі усе доклав?

- Коля – нормальний хлопець. До речі, щодо чоловіків…

- Олено, Ви до чого хилите?

- «Ви». Це завжди так приємно. Але поговорімо на «ти».

- Гаразд, Олено. Тебе тато попрохав поговорити зі мною?

- Ігор? - з деяким здивуванням запитала Олена. – Він би до такого точно не додумався. Це моя ініціатива. Зараз всі жінки, які знаходять у цьому залі, заздрять тобі й за можливості встромили б ножа у спину. Це лише виглядає так, наче вони всі такі милі й хочуть здаватися подругами.

- Тобі довелося зустрічати таких дамочок? – зацікавлено спитала.

- Коли я тільки починала працювати в Ігоря, ніхто не сприйняв мене серйозно. Лише потім, як вийшла на новий рівень й стала помічником Ігоря Борисовича Соколовського, у мене з’явилося скільки подруг, що за все життя я б точно не бажала собі їх мати. Тому ти повинна правильно вибирати друзів. Для цього Ігор і бере тебе на подібні заходи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше