Розділ 25

Від імені Ігоря Борисовича

 - Я вирішив переписати на Кіру бізнес, – сказав я, завітавши на завод до Олени Миколаївни.

 Жінка вражено подивилася на мене, а потім промовила: «А ти впевнений, що саме зараз це потрібно робити?»

- Якщо не зараз, то далі буде пізно.

- Можливо, ти в чомусь і маєш рацію, але вона може не впоратися з цим.

- А ти допоможеш їй! - повернувшись до Олени, сказав.

- Ти вже точно вирішив?

- Точніше не буває.

- А коли скажеш Кірі про своє рішення?

- Як будуть готові документи, тоді й скажу.

- Ну це все зрозуміло. У мене виникли деякі питання, – схвильовано сказала Олена Миколаївна. – Я переглядала документацію та деякі папери Івана Денисовича й дещо виявила.

- Що саме?

 Олена показала мені документи та повідомила, що деякі договори були підписані «не тією» датою.

- Дивно все це. Як не помітив цього?

- Ти й не міг цього одразу помітити, адже виявити ці помилки було майже неможливо. Я сама посиділа декілька днів над ними, щоб усе перевірити та зрозуміти. Крім того, наші підрахунки і його не збігаються. За нашими прибутки кожного року були більшими, а Денисович подавав нам документи, в яких вони були вдвічі меншими.

- Значить, він просто розкрадав гроші заводу. Як він усе геніально придумав! Він просто вручав нам фальшивки. А сам, знаючи, що перевіряти його не будемо, просто гарбав собі грошенята. 

- Так, Ігорю, але це ще не все.

- А що ще?

- Він не тільки обкрадав наш завод та найняв нелегалів, - почала Олена, - Іван Денисович за нашою спиною вів переговорити з…

- Давидовим Макаром Петровичем, – я закінчив її думку.

- Саме так, – сказала жінка. – У нас одразу були такі припущення, а тепер я знайшла документ, який це підтверджує.

 Я взяв у руки угоду, яка дійсно вказувала на те, що Іван Денисович Барак мав спільну справу з Давидовим.

- Про цей договір поки що ніхто не повинен знати. Зрозуміла?

- Так, але я не розумію чому? Ми просто можемо дати його у потрібні руки й все.

- Якби все так було просто, Давидов би зараз уже сидів. На жаль, не все так просто, як тобі здається. У мене є невирішена справа з ним, і я повинен поквитатися з ним особисто.

- Ігорю, ти лякаєш мене. Що ти надумав?

- Коли я відійду від усіх справ, тоді й дізнаєшся.

- Можливо, ти ще навідаєш Івана Денисовича? – запропонувала Олена.

- Навіщо? Він мені нічого нового не повідомить.

- Ігорю, що за гру ти ведеш? - запитала Олена. – Я так зрозуміла, що в цій історії якось замішаний Станіслав?

- Олено, життя – це і є гра. Я не розумію, чому ти заговорила про Станіслава.

- Ігорю, ти що думаєш, я нічого не бачу? Чому Кіра останні дні ходить сама не своя? А все тому, що вона зустрічалася зі Станіславом, і він точно їй щось сказав. От вона тепер не знає куди себе подіти.

- Я розмовляв з нею й вона сказала мені, що все добре.

- Значить, ти погано знаєш жінок, - Олена Миколаївна ще щось хотіла додати, але в кабінет раптово увійшов Стас. – Ось і він! - поглянувши на нього, вигукнула жінка.

- Привіт, Станіславе!- сказав.

- І вам привіт. А чому ви такі суворі? - поглянувши на Олену, спитав Градов.

- Ніби ти нічого не знаєш? - докірливо мовила Олена.

- Досить вам! Ну гаразд, я тобі все розповім. - перевівши погляд на Олену, сказав. – Це я попрохав Станіслава не зустрічатися із Кірою.

- Що ти зробив?! - вибухнула Олена. – Ви що обоє головою вдарилися?! Ця ваша брехня до добра не доведе!

- Ніхто не думав, що Кіра стане шукати Станіслава, – ніби виправдовуючись, мовив.

- Зустріч з Кірою збила мене з пантелику. Я не чекав, що вона знайде мене, – підтвердив Станіслав.

- Ну ви й…

 Продовжити свою думку Олені завадив стук у двері. У кабінеті несподівано для всіх з’явилася Кіра.

***

 Я зовсім не очікувала побачити Станіслава. Я розраховувала лише поговорити з Оленою, але, як виявилося, вона була не сама.

- Кіро! Проходь, – підійшовши до мене, сказала Олена.

- Я думала, що ти сама, – тихо промовила. – Мабуть, потрібно було зателефонувати?

- Мабуть, - відповіла Олена. – Але зараз це не так уже й важливо.

- Привіт, доню, – спокійно промовив тато.

- І вам усім привіт. Я бачу, що прийшла невчасно.

 У кабінеті запанувала тиша. Всі переглядалися одне з одним, не знаючи, що казати. Ситуація склалася не дуже приємна, навіть можна сказати – дивна.