Розділ 26

Батьки заради своїх дітей йдуть на все. Їхня безпека, спокій та життя найдорожчі для будь-якого тата чи мами. Любов батьків – це дорогоцінний дар, який, на жаль, дається не кожному. Ми інколи не розуміємо, чому батьки вирішують за нас та намагаються будь-що нав’язати свою думку. Але водночас саме батьки - це ті люди, які підтримають у будь-якій ситуації й допоможуть прийняти дійсно правильне рішення. Батьки – це ті люди, які дійсно намагаються захистити своїх дітей та роблять це за будь-яку ціну. Материнське серце та батькова любов – це щастя, цього не можна пояснити словами. Їх можна тільки відчути.

 Я своїх справжніх батьків не знаю, тому тато, тобто Ігор Борисович Соколовський, замінив їх. Він дав мені те, про що чого кожна дитина із дитбудинку або з нещасливої родини може лише мріяти. І в першу чергу я маю на увазі саме батьківську любов. Я інколи не розуміла його або просто не намагалася зрозуміти. Я ображалася на батька за те, що у мене нічого не склалося зі Станіславом. Через деякий час зрозуміла, що була просто егоїсткою, що думала тільки про себе та про свої почуття.

 Мені важко про це говорити, але я зважилася й пішла на кладовище, щоби провідати своїх справжніх батьків. Відтоді, як я дізналася правду, я жодного разу так і не приходила до них. Але настає час, коли нам важко на душі й ми питаємо поради у батьків.

- Волков Сергій Трохимович та Волкова Надія Максимівна, – прочитала вголос їхні імена, написані на плиті. – Якби ви знали, як мені вас не вистачає!

 Я не змогла довго перебувати біля батьків, тому поклала квіти й пішла до машини. Дорогою додому так захотілося плакати, такий пекучий біль палахкотів у моїй душі! Проте я стримувала власні сльози, наслухаючи невтішні удари свого серця.

- Кіро, у Вас дзвонить телефон, – сказав водій Микола.

- Що? А телефон, – я була схвильована, що одразу й не почула дзвінок. Отямившись, я взяла слухавку.

- Привіт, доню, – почувся голос батька.

- Привіт, тату. Я рада тебе чути!

- Як ти з’їздила?

- Нормально. Дякую тобі, що підтримав мене.

- На те ти й донька мені, – радісно відповів він. – Ти зможеш до мене зараз заїхати?

- Так, звичайно. Я скоро буду.

Я так багато хотіла сказати батькові! Перш за все, вибачиться за свою поведінку. Мені так потрібна його підтримка!

 «Сьогодні що, телефонний день?» - подумала, почувши, що знову задзвенів мобільний. На екрані висвітилося ім’я Анжели.

- Привіт, – сказала дівчина. – Ти чого сьогодні не прийшла?

- У мене були справи, – відповіла.

- Зрозуміло. Я от чого дзвоню: вже відомі наші оцінки по самостійній. Так от, я тебе вітаю.

- Із чим?

- З тим, що у тебе гарна оцінка.

- Дякую за таку новину. А у тебе що?

- А ти як думаєш?

- Ну… я думаю, що також все добре. Правда?

- Ми ж разом списували.

- Що?

- Я пожартувала. У Давидової явно піднявся тиск. 

- Повтори, будь ласка, у кого піднявся тиск?

- У Марго. Ти що не знаєш, хто така Марго?

- Я знаю, хто така Марго, але не знала дещо інше.

- Ти про що?

- Та так, нічого. Зустрінемося завтра!

- Тоді бувай.

«Я зовсім забула, що у Марго прізвище Давидова. Невже вона донька Макара Петровича? Оце так новина! І як я могла не звернути увагу на її прізвище? Оце так новина!!!»

 Думки переповнювали мене. Коли я вийшла з машини, навіть одразу не почула, як хтось мене кличе.

«Що зі мною таке сьогодні?» - я вже сердилася на себе за власну ж неуважність.

 Обернувшись, побачила молоду пару, яка гукала мене. Відразу не могла зрозуміти хто це, доки не заговорила жінка. По голосу згадала, що це та сама Свєтка, а чоловік біля неї – це Степан.

- Вибачте мені, я просто не думала що зустріну вас, – із хвилюванням сказала подружжю.

- Кіра, - обнявши мене, промовила Свєтка, - ми раді тебе бачити! Зустріч з тобою стала для нас просто дивом! Ми тобі дуже дякуємо.

- Ну що ви таке говорите? Я зараз розплачуся. Ви краще скажіть мені, як у вас справи?

- У нас все чудово, - почав розповідати Степан, - і це все лише завдяки тобі.

- До нас прийшла Олена Миколаївна та повідомила, що це ти до нас її прислала, – мовила Свєтка. – А зараз сама знаєш, що ми працюємо на твого батька. Все сталося випадково! Після того, як тебе забрав той чоловік, ми навіть не знали, що робити. А через якийсь час до нас завітала невідома гостя, ну тобто Олена Миколаївна та сказала, що з тобою все добре. Ми так зраділи за тебе! Тепер ми маємо свій куточок, роботу й взагалі ми дуже щасливі. А зараз чекаємо ще й на поповнення в родині, – Свєтка показала на свій живіт, і я зрозуміла, про що вона говорить. Виглядала вона справді щасливою. – Ми скоро станемо батьками!

- Я дуже рада за вас. Справді.