РОЗДІЛ 9

   Підйом о п’ятій ранку дався взнаки ще до полудня. Катя ледь трималась на ногах і бажала лише одного – стати бурим медведем, що саме вкладається у зимову сплячку. І коли на полудник господар поставив перед нею миску борщу, вона не зуміла навіть підняти ложку, щоб його скуштувати.

    Яким же було її здивування, коли Влад сказав їй іти нагору і трішки відпочити.

  - Я сам вас розбуджу, - кинув їй у слід чоловік, коли та ледь пересуваючи ногами підіймалася сходами.

   Він дуже добре розумів як важко зараз дівчині, адже і сам колись був у такому стані. Десять років тому він так само став пацієнтом Івана Гнатовича, але його шанси вижити були значно меншими. Його життя різко розділилось на «до» і «після». Безліч друзів, що весь час оточували, скільки він себе пам’ятав, кудись миттю зникли. Навіть ті, найвідданіші, які привезли його до лікарні у наркотичному стані після гучної вечірки, де було доступно все… Десять років… Для когось це лише незначний відрізок часу, що збігає мов мить, але для нього це ціла вічність подарована йому чудовою людиною і професійним лікарем. Знайшовши у собі сили, він вирвав себе із звичного середовища разом з корінням і переселив сюди, де не було спокуси повернутися до колишніх звичок. Все, чого він прагнув, це допомагати іншим повернути втрачену надію. Катя чимось була схожа на нього у ті дні, коли він лише отямлювався від наркотичного дурману і ненавидів весь світ за те, що затяг його у безодню, а як звідти вибратися не сповістив. Тому він твердо вирішив будь що її врятувати, а може таким чином і врятувати себе…

… Він тримав її за руку так міцно, наче вона уже була його назавжди і безповоротньо. Його спокусливі уста весь час ворушились і схоже щось розповідали. Та хіба можна було що небуть второпати, коли у середині вибухали феєрверки? Зелений, жовтий, синій, червоний і знову по колу. Невже таке можна відчувати просто ідучи по вулиці узявшись за руки? Катя раптом відчула теплий подих біля свого вуха і солодкий шепіт: « Яка ж ти прекрасна!».

   Коли Єгор подзвонив їй і запропонував прогулятися після роботи, дівчина одразу ж погодилась. Вийшовши з редакції, вона швидко відшукала чоловіка і коли їхні погляди зустрілися, Катя сором’язливо посміхнулася, наче яка школярка. Жадібний погляд його темних очей міг з легкістю переконати пересічного свідка у тому, що вони вже давно коханці. Замість привітання він упевнено схопив її за руку і потяг за собою.

- Вимкни телефон! – чи то попрохав, чи то наказав він.

- Але…

- Просто зроби це. – Дівчина підкорилася, сама не розуміючи чому. – Молодчинка, Катрусю! А тепер ходімо.

- А що як Михайло подзвонить?

- Нехай собі дзвонить. Бовдур твій Михайло, якщо не пильнує такої жінки. Багато хто забажає отримати таку красуню,- Єгор підніс її руку до свого обличчя і ніжно поцілував при цьому не відводячи погляду від її здивованих очей.

- Що ти таке мовиш? Я що якась Мерлін Монро чи Одрі Хепберн, щоб чоловіки втрачали через мене голову?

- Ось бачиш, що той негідник з тобою скоїв? Ти навіть не усвідомлюєш своєї чарівності. А я бачу у тобі силу.

- Силу?- засміялась дівчина і їй її сміх здався якимось чужим, наче належав геть іншій людині.

- Якщо забажаєш, усі чоловіки стануть твоїми і я у тому числі, – єхидна посмішка з’явилася на його обличчі лише на коротку мить і не була поміченою.

- Все ж таки куди ти мене ведеш?

   Тут неподалік є місце, де ми можемо спокійно посидіти, без зайвих свідків. Там працює барменом мій знайомий. Ти ж не проти?

- Та я…,- почала було дівчина, але не встигла договорити, адже чоловік стиснувши пальці ще міцніше, потяг її за собою.

   Вони повернули у якийсь провулок і пройшовши ще з пів сотні метрів, спустилися сходами до підвалу. Абсолютно нічого не свідчило про те, що тут є який-небудь заклад. Ні вивіски, ні музики, ні галасливих відвідувачів.

- Ти бува не помилився? – запитала збентежено Катя.

- Аж ніяк. Це підпільний заклад для особливих клієнтів. Довірся мені,- прошепотів чоловік їй у спину, коли вона проходила повз розчинені ним двері.

   Це таки був бар. У середині панувала напівтемрява. Коли очі звикли до неї, можна було розгледіти невеличке приміщення, скромно облаштоване, але з певним шиком. Наче якийсь барон облаштував у своєму підвалі замку барлогу для себе і своїх найближчих друзів. Кілька круглих столиків, біля кожного з який стояло по два м’яких крісла з високими спинками, оббитих темно- бордовою шкірою. Барна стійка не довша за півтори метри, була повністю витесана із мармуру. У залі сиділо кілька клієнтів, їхнє неголосне бубоніння ледь вчувалося на фоні тихої класичної музики.

- Оце так! – Катя здивовано роздивлялася все навколо, прямуючи до барної стійки. – Прожила у цьому місті все життя і навіть не здогадувалась, що тут є такі місця.

- Здоров був, Єгоре!- весело привітався бармен, коли вони усілися за стійку.

- І тобі не хворіти! – чоловіки обмінялися рукостисканням. – Хочу познайомити тебе з Катрусею. Вона у нас не лише красуня, а ще й висококваліфікований журналіст. – Дівчина зашарілася, їй стало незручно перед незнайомою людиною.

- А ви напевно ще одна із його шанувальниць? – запитав бармен, чи то серйозно, чи то жартома.

- Та годі тобі, - перебив його Єгор,- ліпше зроби нам двійко своїх фірмових коктейлів.

   Коктейлі були дійсно смачні і було вирішено продигустувати ще парочку, а потім ще і розмова пішла веселіше.

- Вибачте, де тут вбиральня?- дівчина відчула, що слід негайно туди потрапити до того, як братися за наступний напій.