РОЗДІЛ 11

   Тим часом весна вже повністю розправила свої зелені крила і ніжними пахощами заповнила кожну щілину довкілля. Весна у місті і весна на фермі, це два різних виміри, які заледве перетинаються між собою. Весна серед бетону минає швидко, проноситься разом із вітром і несеться туди, де на неї чекають, де їй приділяють належну увагу. Там мешкають її істинні поціновувачі. Вона поспішає у села, ліси та озера. Саме там перед весною схиляють голови і гнуть невтомно спини люди, що ще не встигли перетворитися на безхребетних міських істот прив’язаних до своїх смартфонів.

   Катя сиділа на ганку у зручному плетеному кріслі і читала одну із книг, що вдалося знайти у господарській бібліотеці. З кожним подихом дівчина відчувала, як життя повільно відроджується у ній, нутро заповнює спокій і хочеться посміхнутися сонячним зайчикам, які затіяли з нею веселу гру, то показуючись, то ховаючись серед рожевого цвіту. Вони ковзали по її уже рум’яних щічках і носику, що вкрився ластовинням. Тут, на фермі, стало чітко зрозуміло любов селян до сьомого дня тижня – неділі. Єдиного дня, коли можна перепочити від виснажливої праці і зітхнувши полегшено із чистим сумлінням відкласти усі справи.

   Мабуть, минула ціла вічність з тих пір, як Катя брала книгу до рук. О, яке ж це задоволення, читати! Вона вже встигла його забути і наче людина, що вдруге вчиться ходити, дівчина трепетно відкрила книгу і по новій набувала навик отримувати задоволення від процесу читання.

- Розважаєтесь? – почулося, ніби з далеку. – Очевидно, що книга вас добряче зачепила, оскільки я вже втретє до вас звертаюсь.

   Дівчина перевила здивований погляд на Влада.

- Я й не чула, вибачте!

- Нестрашно. Навпаки, це хороший показник. Я власне, чому вирішив перервати ваше єднання з літературою. Хочу вас ще з деким познайомити. Ходімо зі мною!

   Дівчина доволі неохоче відклала книгу і спустившись дерев’яними сходами попрямувала за чоловіком. Коли вони підійшли до стайні, у якій вона ще жодного разу не була, Катя злякано зупинилась, серцебиття пришвидшилось, ноги зробились ватяними. Було зрозуміло з ким її хочуть познайомити.

- У чому річ? – здивовано запитав господар, помітивши її блідість.

- Мені ж не обов’язково туди заходити?

- Звісно, що ні, але ви багато втратите, якщо не познайомитеся з ними.

- Розумієте,- Катя зніяковіло опустила очі додолу,- я мала неприємний досвід і власне я їх боюся…

- Боїтеся? Коней? – здавалось, чоловік був вражений. – Не вигадуйте! Коні найприємніші істоти на планеті Земля і люблять людей навіть попри те, що ті їх їдять. Нумо, ходімо! – Влад схопив дівчину за руку і потяг за собою у стайню.

   У середині було два стійла і багато, багато сіна. Він підвів її до одного з коней і став позаду. «Напевно, щоб я не змогла утекти.» - встигла подумати Катя, перш, ніж її руку положили коневі на сопливого носа. Вона міцно заплющила очі, очікуючи, що тварина укусить її, але та, відчувши людський страх, лише крутнула головою і фиркнула.

- Не бійтеся, Марго нічого вам не скоїть,- почула Катя біля самого вуха.

- Марго? І чому я не здивована?- дівчина розплющила очі і побачила красиву гніду кобилу, що дивилась на неї темними великими очима. Чорна грива тварини падала на блискучу коричневу шию.- Дійсно, шикарна, наче королева.

- Марго вас ніколи не скривдить, але відчуває ваш страх, тому полошиться. Заспокойтесь і погладьте її.

- Я не можу. Перше моє знайомство з кіньми виявилось для мене досить невдалим.

- Що сталося?

- Тварина скинула мене, ще до того, як я на неї сіла. Я тоді була не зовсім при собі…

-  Чому ж ви дивуєтесь? Коні не теплять п’яних чи одурманених. Але зараз все по іншому. Я даю вам слово, що Марго вас не скривдить. Довіртеся мені. – Влад пильно подивився дівчині у вічі і узявши її руку, знову положив кобилі на голову. Цього разу Марго її не скинула, лиш з цікавістю поглядала на гостю. – Що я вам казав? Погладьте її, не бійтеся,- чоловік положив на Катину руку свою і показав, як потрібно це робити. – Ось так, чудово! Ну що я вам казав? У мене є загін, де ви зможете згодом на ній покататись…

- Ні, ні, нізащо! Я …

   Влад розвернув дівчину до себе обличчям і втупився у неї поглядом:

- Катю, ви можете мені довіряти. Я вас не скривджу і ніхто ніколи більше вас не скривдить. Ви тепер інша, сильніша, тож не бійтеся більше нічого і ніколи. Життя коротше, ніж ви думаєте. У ньому немає місця для страху. Все, що ви пережили, ваш безцінний скарб у вигляді досвіду. Бережіть його, але заховайте у скриню і щільно закрийте назавжди. А зараз, - продовжив чоловік вже більш весело,- я познайомлю вас із другом моєї Марго.

- Спробую вгадати. Його кличка Ла Моль?

- Я з першого погляду зрозумів, що ви дуже розумна дівчина.

- Ще б пак. Давайте вже знайомте нас.

… Він тримав у руках коштовну підвіску. Ланцюжок із білого золота, діамант в один карат, прозорий, немов сльоза. Це неодмінно має їй сподобатись. Якою ж прекрасною вона у ньому буде! Він уявив її блакитні очі, що загоряться тим пристрасним вогнем, який кожного разу кладе його на лопатки. Вона зверхньо йому посміхнеться, але їй не вдасться приховати захвату. Він попросить дозволу надягти прикрасу і підійде до неї з-заду. Яка ж у неї красива спина! Струнка шия як і завжди зведе його з розуму і він не втримавшись торкнеться її запітнілими пальцями, коли впорається із застібкою на ланцюжку. Вона витвір мистецтва, його цариця і незабаром буде цілком його не лише тілом, а й всією своєю сутністю.

   Влад розумів, що витяг у житті щасливий квиток. Він народився у заможній родині, він отримує хорошу освіту і незабаром їде у Берлін, навчатиметься за обміном, а ще у нього найкрасивіша дівчина у світі, яка ще не знає, але стане його дружиною. Майбутнє здавалось йому безхмарним і цілком передбачуваним. Але доля полюбляє таких упевнених і має непогане почуття гумору. «Нумо, красунчики,- гукає вона,- погляньмо, хто кого?». І розпочинається гра…