Розділ 2.2.

Вихідні в Лос-Анжелисі були крутими. Розмарі та Саманта багато гуляли, заходи у великі торгові центри, маленькі антикварні магазинчики, відвідували різноманітні виставки та просто ходили містом, спостерігаючи, як тут живуть люди.

Темп життя в ЛА відрізнявся від життя в їхньому місті. Тут завжди було гучно: й вранці, й вдень, й ввечері, й вночі. ЛА дихав енергією 24 годити на тиждень, всі 365 днів. Саманті подобалось, що у місті нікому не має діла до інших .Всі зайняті своїми справами. Здавалось, що одінь би дівчина посеред вулиці на голову пакет, ніхто би й не помітив.

Проте дівчина зрозуміла, що таке місто абсолютно для неї не підходить. Воно було надно гучним, надто живим. У ЛА не було тихого кутка, який дуже часто був потрібен Саманті.

Вони з Розмарі зайшли до магазину із усілякими дрібничками, дівчина уважно роздивлялась все що є на поличках та у вітрині. І тут її погляд зупинився на гарненькому браслеті, це було срібло, щедро прикрашене смарагдами, вона посміхнулася й попросила продавця показати їй цю дивовижну прикрасу.

- Так гарно! Скільки коштує?, - запитала дічина.

- Даний браслет буде коштувати 500 баксів, - у Саманти забракло слів, проте вона розуміла, що ціна виправдана для такої розкішної прикраси. Тому Сем всміхнулася продавцю й віддала йому браслет.

- Дякую, але мені не по кишені. Сподіваюсь він дістанеться хорошій людині, - дівчина ще раз подякувала й вони з Розмарі вийшли на вулиці.

Вже вечоріло й прохолода забралась під піджак дівчини, лишаючи на шкірі морозець. 

- Йдемо до готелю? Нам ще потрібно зібрати речі, - звернулась до подруги Саманта.

- Так, - розгублено обізвалася дівчина й продовжила оглядатись на всі сторони. 

- Ти чого? Щось сталось?, - стурбовано запитала Сем.

- Ні... тобто так. Я біля вітрини магазину ніби Адама бачила, - промовила подруга.

Він однієї згадки цього імені через Саманту прокитилася тепла хвиля. Вона увесь час думала про хлопця і його несподіваний прояв турботи.

- Тобі, певно, здалося, - відповіла Сем. - Пішли до готелю, - дівчина взяла подругу під руку й вони направились збирати речі. Завтра вранці вони повертаються додому.

"Тут залишаю всі думки про того телепня, а звідси заберу емоції", - всю дорогу твердила собі дівчина.