8.1

Я чекав від мами якоїсь підлості чи бурхливої реакції, бо добре знав, що так просто вона мій вибрик не залишить у спокої. Навіть перебирав у голові на що саме Олена Павлівна піде, щоб помститися мені. Та виставивши  цю нещасну за ворота на цілий день, мама аж занадто перегнула палицю.

 Так, Ліна не красива, не доглянута, не освідчена і ще ціла сотня різних негативних "не", але вона людина. Хіба так можна? Дівчина цілий день просиділа біля воріт, чекаючи  мене, а я в той час ... розважався, навіть не підозрюючи, що їй настільки погано. 

Якось навіть не по собі стало від цієї думки. Натиснувши кнопку на пульті я спостерігав за тим, як ворота з'їжджають у бік і саме в цей момент у мені почала закипати злість. Хотілося скандалу та криків, щоб аж стіни тремтіли. Мама має змиритися з тим, що Ліна нікуди не дінеться з цього дому. Вона моє прикриття, мій щит від її безкінечних кандидаток на роль моєї дружини. Від настирливих дівиць, які табунами виснуть на моїй шиї, щоб отримати моє прізвище і доступ до грошових ресурсів. 

І схоже цій дівчині можна довіряти, бо судячи з того, що я бачу, матінка не переманила її на свій бік. А те, що намагалася я впевнений. Треба, щоб негайно всі дізналися, що я одружився. І цими днями я обов'язково займуся рекламою цієї визначної події.

-- Ліно, я припаркую автомобіль, а ти зачекай  мене біля дверей. 

Мій маленький страшко, понуро опустила плечі, але перечити не стала й тихо попленталася до дверей. Мабуть, втомлена!? Наздогнавши її на сходах біля  входу до будинку, я відкрив  двері і пропустив  першою. У домі досить тихо, лише на кухні горить світло. Валентина Степанівна -- наша бджілка і за сумісництвом сова, ще й досі працює. 

-- Ліно, ти голодна! Ходімо зі мною, Валентина Степанівна нагодує тебе.  

-- Я б зараз навіть вовка з'їла. У шлунку геть пусто, -- промовила дівчина не соромлячись своїх слів. 

Смішна вона ... до сліз. Прямолінійна та чесна. 0т би ще красива і розумна, я б зробив би наш шлюб справжнім, не вагаючись. 

-- Валентино Степанівно, доброго вечора вам. 

-- Дякую і вам ... доброго, Артеме, -- добродушно посміхнулася нам жінка.

-- Моїй дружині потрібен заспокійливий чай і смачна, ситна вечеря. І ще мене дуже цікавить чи мама вже лягла спати?

-- Так, Олена Павлівна скаржилася на головний біль і вже відпочиває. 

-- Ну що ж, доведеться нашу розмову відкласти до ранку. Не звір я, щоб хвору матір піднімати серед ночі з ліжка.

-- Ліно, ти вечеряй, а я піднімуся до нашої кімнати, прийму душ і чекатиму на тебе у ліжку.

Моя страшко чемно кивнула головою, а я розвернувшись пішов на гору, залишивши її з Валентиною Степанівною.

-- Ходімо, Ліно! Ти мабуть, дуже  голодна. У мене все ще тепленьке на плиті. Знала я, що Артем все розкладе  на свої місця. Він хоч і легковажний у нас, але завжди справедливий.

-- Дякую вам, Валентино Степанівно.

-- Ліно, ви не ображайтеся на мене за те, що не заступилася за вас перед Оленою Павлівною. Просто це б не дало жодного результату. Вона б все одно вчинила по своєму. У неї характер такий, ... владний. А мої слова на ваш захист лише ще більше розгнівали її.

-- Я все чудово розумію і не ображаюся на вас. Та й Олена Павлівна має право не хотіти бачити мене у своєму домі.

Валентина Степанівна клопотала біля мене накладаючи гору тарілок з їжою, а я з шаленим апетитом кидаюся на її смаколики. Наївшись досхочу і запивши все теплим чаєм іду до Артема.

 Зайшовши до нашої спальні бачу, що він уже прийняв душ, але ще не заснув. Як завжди щось гортає у своєму планшеті.

-- Все добре, Ліно? -- коротко питає чоловік.

-- Так, дякую, що захистив мене і не дав вмерти з голоду.  Мені потрібно йти в душ. 

-- Звісно, іди. 

Зайшовши до ванної кімнати вже хотіла закрити двері на замок, але вчасно спохватилася, пригадавши вчорашній курйоз. Тай Артем точно не накинеться на мене. Я йому не цікава, як дівчина. Я ще у кухні помітила, що у нього на сорочці сліди від губної помади. 

Від цього якось неприємно защемило у грудях. Він був з іншою, хоча мені немає бути жодного діла, як саме Артем проводить свій вільний час і з ким ... У нас фіктивний шлюб і ділові стосунки. На таку, як я він навіть краєм ока не гляне. Тай навіщо йому дивитися на мене, коли поруч повно довгоногих красунь.

Повернувшись до спальні я помітила, що Артем вже заснув з планшетом у руці. Підійшовши до нього, акуратно, щоб не розбудити забрала гаджет і  поставила на комод.

 Який же цей чоловік красивий. Так би і милувалася ним хоч цілу ніч. Підійшовши до ліжка  зі свого боку  лягаю з самого краєчку. Підперши щоку долонею  повертаюся у бік Артема із блаженною посмішкою посміхаюся сама собі.

 Він красивий! Він настільки красивий,  що може бути генієм натхнення для митців. Настільки красивий, що може з легкістю закохати в себе будь-яку дівчину, навіть таку наївну, як я. Та я не можу бути настільки дурною, щоб закохатися у цього богемного серцеїда. Артем з легкістю забере моє серце, але воно йому не потрібне. Я йому не потрібна, хіба лише, як прикриття. Та нехай, я теж не безкорисно погодилася на це безумство. Ц

Цікаво, що він завтра казатиме Олені Павлівні? Заступиться за мене перед мамою чи до ранку  забуде те, що сталося між нами?

***