9

Глава 9                                                    

-- Доброго ранку, люба моя матусю! Дозволь поцікавитися, як твоє здоров'я?  Тиск у нормі? Валентина Степанівна казала, що ти вчора себе погано почувала. Невже у моєї мами прокинулася совість і завдала дизкомфорту не приємно шкрябаючи у грудях? 

Артем ще з порогу накинувся на матір. Олена Павлівна якраз снідала за столом. Та слова сина не змусили її підняти погляд у наш бік. Невже їй байдуже? Я ж лише тихо прошепотіла добрий день, бо просто промовчати було б дурним тоном.

-- Не знаю про що ти зараз кажеш, але вчора я почувалася геть розбитою і слабкою. Мабуть, напад мігрені ...

-- Ммм..., але ж твоя слабкість не завадила тобі випровадити мою дружину з дому.

Олена Павлівна нарешті  кинула у мій бік погляд наповнений нічим не прикритою люттю. Мабуть, думає, що я нажалілася її синові. Що хочу помститися їй за вчорашнє, але -- ні. Я просто більше не хочу проводити цілий день біля воріт у компанії пекучого сонця і комарів. Та й не просила я чоловіка заступатися за мене. Він сам так вирішив. 

-- Артеме, про яку дружину ти говориш? Невже мова йде про оце опудало, яке ховається за твоїми плечима? Якщо так, то знай, я ніколи не визнаю її членом нашої сім'ї  Ця дівка навіть не годиться бути прислугою у нашому домі. 

-- Мамо, Ліна моя законна дружина і подобається тобі це чи ні, вона житиме разом зі мною у цьому домі. 

-- Нізащо! Це опудало своїм виглядом підриває ідеальний статус нашої сім'ї. Невже ти не розумієш, що твоя дружина має бути  окрасою твого життя, а ця окрім співчуття і огиди більше нічого  не викликає.

-- Це моя справа, як і з ким мені жити. Не смій задирати Ліну, а тим паче виганяти з будинку. 

-- Я не терпітиму її у нашому домі. Мені соромно гостей запросити, бо ти поселив у будинку опудало.

-- Ще раз повторюю, Ліна моя законна дружина і я не збираюся приховувати від людей своє одруження. Скоро всі дізнаються, що Артем Гаврилов більше не є завидним холостяком, -- гордо промовив Артем.

-- Невже ти хочеш цей сором винести людям на потіху? Сину, нас засміють! Про нас писатиме жовта преса. Не смій цього робити! Поки не пізно позбудься цієї брудної нахаби.

Олена Павлівна не скупилася на образливі слова. Здається навіть підбирала найболючіші і найобразливіші. 

-- Мамо, щоб ти там собі не вигадувала, Ліна буде моєю дружиною. А якщо тобі не подобається її вигляд, допоможи їй підібрати інший одяг, порекоменуй свого стиліста або ще щось, ... я ж не знаю усіх ваших жіночих хитростей.

-- Це надто складний  випадок. Тут жоден стиліст не допоможе . Тут взагалі нічого не допоможе. Твоїй плебейці ніколи не досягнути нашого рівня.

Не приємно, коли тебе обговорюють, як кусок протухлої наскрізь риби,  яку приготувати смачно вже ніколи не вдастся. А в очах Олени Павлівни я саме так і виглядаю. А може я і справді така безнадійна, як вона говорить? Що вдієш, не всім  дівчатам щастить  народитися з голубою кров'ю. 

-- Як знаєш! Ліна -- моя дружина. Сподіваюся, що ми більше не повернемося до цієї теми.

-- Я не житиму з нею під одним дахом. 

-- Не бачу проблеми. Я сьогодніж знайду нам з Ліною  житло і ми переїдемо,...  вити своє власне, сімейне гніздечко.

Артем не поступався матері навіть на одне слово. Акцентував на кожному важливому пункті. Фраза про те, що ми можемо переїхати неабияк шокувала її. Жінка настільки була збентежена  словами сина, що й сама не зразу знайшла, що відповісти на його заяву про можливий переїзд.

-- Чудово! Сподіваюся ти зробиш це якомога швидше, -- зовсім беземоційно промовила жінка.

Олена Павлівна вдала, що її не зачепили слова сина. Подякувавши за сніданок, вона навіть не глянувши на нас  гордо продефілювала до свого кабінету. Хоча я добре бачила, що її боляче ранили слова Артема.

Ще з ранку Артем сказав мені, що до обіду у нього є трохи вільного часу і він збирається його провести разом зі мною. Мені дуже цікаво, куди ми поїдемо разом? Кортить дізнатися, що за сюрприз він приготував для мене. Швиденько поснідавши я з нетерпінням чекала поки Артем доп'є свою каву. 

-- Валентино Степанівно, дякую! Все надзвичайно смачно. Власне, як завжди. Ліна їде зі мною. Гарного дня.

-- До побачення,  -- весело крикнула я, мало не підстрибуючи від радості.

 У автомобілі я так і не наважувалася запитати куди саме ми їдемо. Точно не до інституту. Артем ще з ранку сказав,   що туди ми поїдемо на початку червня, а документи подамо онлайн. 

-- А куди ми їдемо? -- не втримавшись запитала я.

-- Знайомити тебе з цивілізацією, -- гордо промовив Артем - благодійник, не приховуючи веселих бісиків у своїх сірих і холодних очах.

-- Ну звісно, куди ж мені до еліти ... простій, сільській обірванці. 

-- Від того, що ти язвитимеш ситуація не зміниться.  Тут потрібні кардинальні дії. Цілий комплекс дій.  

-- А по твоєму я нічого не роблю для того, щоб змінити своє життя? Як гадаєш  нащо тоді я погодилася стати твоєю фіктивною дружиною?

-- Щоб вступити до медичного інституту. Я пам'ятаю, що ти мрієш стати лікарем. 

--  І ти  обіцяв мені допомогти. Хіба ж це не зміни?

-- Згоден, але, щоб влитися у сучасний світ, тобі потрібно ... поексперементувати з зовнішністю. Я міг би домовитися з хорошим пластичним хірургом.

-- Артеме, ти, що ідіот?