21.2

   От і казочці кінець. Привіт,  реальне життя. У мене з прекрасним принцом навіть до танцю не дійшло, а туфлі  вже загублені у фонтані  і з носа капає вода.

 Зараз я, мабуть схожа на мокру і облізлу курку. Вода лиється звідусіль. Сукня безнадійно зіпсована. Ще й при спробі піднятися, мою праву ногу пронизав різкий біль.

 Що не так? Чому так боляче? Коли я таки спромоглася схопитися за бортик фонтану, то за моєю тіткою вже й слід простиг. Втекла навіть не спробувавши допогти. Наївна я! Як можна чекати  допомоги від людини, яка всіляко намагається нашкодити.

--  Ліно, що трапилося? -- біжучи до мене, кричав Артем. 

Навіть з далеку я бачила наскільки у нього наляканий вигляд.  Невже через мене хвилюється? Підбігши до мене, чоловік одразу  схопив мене під руки намагаючись витягнути з води. 

-- Артеме, прошу не торкайся мене. Я вся промокла ... наскрізь. Зараз зіпсую твою одежу,  -- говорила я чоловікові, виставивши вперед себе руки.

-- Чому вона жбурнула тебе у воду? Чому?  --- не зважаючи на мій протест Артем витягнувши мене з води й притулив до себе.

-- Ця жінка ніколи мене не любила.  Я завжди була тягарем для неї. І пройшла вона  сюди лише для того, щоб влаштувати скандал. Як бачиш їй все вдалося. Свято зіпсоване.  

Я спробувала стати на ногу, але біль виявився настільки сильним, що одразу схопилася за Артемів піджак, щоб не гепнутися ще раз у прохолодну воду. Скривившись,  лише заскуліла від болю.

-- Що з тобою?

-- Здається ногу підвернула. Нічого серйозного до весілля минеться. Просто я новачок на підборах, а тут ще й довелося  ходити під водою от  і не впоралася,  -- спробувала перевести все у невинний жарт.

-- Покажи! -- командував Артем.

Я лише мовчки витягнула ногу вперед, підсуваючи до колін  наскрізь промоклу сукню. Опираючись на бортик фонтану, заворожено спостерігала за тим як Артем присідає навколішки і торкається моєї ноги.

 Руки чоловіка були  гарячими, що лише додавало електричних розрядів по моєму тілу. Мені б зараз про ногу думати, а я милуюся його руками.

-- Я звісно не лікар, але не думаю, що це не  просто підвернула ногу. Навіть у холодній воді твоя нога опухає з космічною швидкістю. Ми негайно їдемо до лікарні. 

-- А ...   якже вечірка, гості?

-- Не ми її влаштували, не нам її закінчувати, -- промовив Артем, підхопивши мене на руки. 

-- Куди ти мене несеш? -- запитала я, міцно обіймаючи чоловіка за шию. 

-- Сюрприз! --  явно язвив чоловік.

Артем ніс мене до свого автомобіля під здивовані погляди гостей яким, мабуть було дуже цікаво, що саме відбувається. Напевно ламають голови чому рідна тітка штовхнула мене у воду. 

Не зважаючи на мій протест чоловік таки посадив мене у автомобіль, а сам сів за кермо. Якже мені не зручно, не комфортно і соромно. 

Я сиділа у дорогущому автомобілі наскрісь промокла. З мого волосся дотепер капає вода. Хоч і на дворі літо, але холод пробирає до кісток. Артем помітив як я обхопила себе руками і дістав свій піджак.

-- Накинь на плечі, так хоч зігрієшся.

-- Не треба, я зіпсую його.

-- Ліно, чому ти завжди хочеш сперечатися зі мною? Негайно накинь піджак на плечі. Це наказ, який не обговорюється! 

Решту дороги ми їхали мовчки. Час від часу Артем таки поглядав у мій бік, але розмови більше не було. До лікарні він теж ніс мене на руках. Я більше не перечила йому, просто не хотіла злити. Думала, що він залишить мене у приймальному відділені, але ... ні, Артем залишився поруч зі мною.

 Через кілька хвилин з'явився лікар і почав оглядати мою ногу. Навіть від невеличкого натискання я мало не вила від болю. Що ж таке з моєю ногою? Невже перелом?

-- Банальна  тріщина, панянко. Будемо накладати гіпс, -- виніс свій вердик лікар, оглядаючи рентгенівський знімок. 

-- Мені не можна гіпс. У мене робота і ...

-- Лікарю, робіть усе, що вважаєте за потрібне, а ти перестань капризувати. 

Ну от, ще й рота мені закриває. А як я працюватиму з гіпсом на нозі? Я б могла самостійно накласти шину, бути обережною і все ... можливо минулося. Та мабуть, легше гори пересунути ніж переконати Артема.

 Через годину моя нога була замотана  у гіпсовий бинт. Невже мій цинічний чоловік вирішив на мені попрактикуватися у добрих справах?

-- Вашій дружині потрібні костилі і ліки які я виписав у рецепті. Через два тижні повторний візит і якщо все буде добре ми знімемо вашу прикрасу, Ліно.

-- Дякую лікарю, ми обов'язково приїдемо, -- відповів замість мене чоловік.

Ну от, два тижні без роботи і купа боргів. Я ж не дозволю Артемові знову витрачати на мене гроші. Нічого я витривала, пристосуюся працювати на одній нозі.

 Знову підхопивши мене на руки, Артем зібрався нести мене до машини. 

-- Може вам крісло каталку? -- запропонувала медсестра, що стояла поряд.  

-- Не треба! Моя дружина легка як пір'їна і заслуговує, щоб її носили на руках.

Дивно чути такі слова від Артема. Нащо він прикидається люблячим і турботливим? Тут немає гостей і преси. Нічого не розумію???