22

Глава 22                                                      

   Сьогоднішній день сміливо  можна назвати "на руках у Артема". Особливий, зіпсований вечір.  Не зрозуміла поведінка мого фіктивного чоловіка, тріщина у нозі, тітка Віра зі своєю ненавистю до мене і навіть страшно думати про те, що мене чекає далі. 

Не життя, а суцільні випробування. Артем приніс мене до моєї кімнати, акуратно посадив на ліжко і сказав, щоб я негайно зняла з себе уже напів висохлу сукню. Безповоротно зіпсовану сукню. Шкода, вона була такою красивою.

-- Думаю для вечірнього відпочинку тобі підійдуть легкі домашні штани і футболка, -- діловито говорив Артем, перебираючи одяг у моїй шафі. 

--- Думаю, ти правий, але я могла б і сама  дати собі раду. Ти і так багато допоміг мені сьогодні.

-- Тримай і вчися приймати допомогу від тих хто щиро бажає тобі допомогти, -- простягнувши  мені одежу, промовив Артем. -- Я  теж піду переодягнуся, повернуся за тобою через п'ять хвилин.

Сказати набагато легше ніж зробити. Біль у нозі посилювався, а розстебнути ряд малесеньких  ґудзиків на спині просто не можливо. Невже доведеться просити допомоги у Артема? Ну звісно у нього, бо нас у квартирі лише двоє.

-- А ти чого ще непереодягнена? -- одразу запитав Артем, зайшовши до моєї кімнати рівно через п'ять хвилин. Уже красивий по-домашньому.

-- Ммм, ... не можу зняти сукню. Там багато дрібних ґудзиків ..., мені Мері допомагала одягатися, а тепер сама ніяк ... 

-- Аааа ..., ну давай  я допоможу.

Артем сів поруч зі мною на ліжко і діловито взявся за ґудзики. 

Тримаючи руку на грудях, щоб раптом не сповзла сукня я підглядала за нашим відображенням у дзеркалі. Красиві -- подумала я, саме у той момент, коли  Артем впіймав мене за підгляданням. Його пальці торкалися моєї спини, і я мало не мліла від приємних відчуттів. Ще бракувало, щоб я застогнала від задоволення.

 Так, Ліно, тримай розум напоготові, бо навіть не помітиш, як втрапиш у лапи до цього дамського звабника. У твоєму випадку це простіше простого, бо ти по вуха закохана у нього.  

Нарешті мої солодкі муки закінчилися, -- подумала я одягнувши футболку. Як же важко жити з почуттями до Артема. Я так сильно кохаю його. Мабуть, якби я таки насмілилася зізнатися йому він би довго реготав над моїми наївними почуттями. 

-- Так ..., давай допоможу одягнути штани. 

-- Давай, далі я сама впораюся. Дякую тобі! Ти і так багато допоміг мені.

-- Давай сюди свої красиві ніжки, мій маленький, впертий ослику. 

Я божеволію! Невже приймаю бажане за дійсне? Але ні ..., Артем таки просуває мої ноги у штани, а я як ідіотка спостерігаю за його вправними  рухами з широко відкритим ротом. А далі марафон на його руках продовжується і він несе мене до зали. Вкладає на диван, завбачливо оберігаючи болючу ногу.

-- Думаю, нам би не завадило повечеряти. Я голодний та й ти теж. Нам так і не вдалося скуштувати кулінарних шедеврів у ресторані.

Слова Артема я сприйняла як заклик до негайних дій. Спробувала піднятися з дивана, щоб пройти на кухню.

-- Чого б тобі хотілося на вечерю?

-- Тааак ..., красуне, а ти куди  зібралася?

-- Готувати вечерю! Ти ж сказав, що голодний.

-- Негайно сядь на диван. Я й сам можу приготувати два сокоситих стейки. 

-- Тобто ти готуватимеш і для мене?

-- Ліно, мила моя у мене вже почали  закрадатися сумніви, що ти пошкодила не лише ногу. Звісно я готуватиму і для тебе. Чи ти хочеш, щоб у газетах написали, що відомий бізнесмен заморив свою дружину голодом? 

-- Звісно ні! Я не бажаю тобі зла,  просто подумала ...

-- А ти не думай ..., відпочивай.

-- Артеме, ти можеш перенести мене на кухню і я допоможу приготувати салат. 

-- Яка ж ти все  таки вперта дівчина, -- буркотів Артем,  несучи мене на кухню.

-- Просто не розумію навіщо ти возишся зі мною. Ще трохи і я подумаю, що ти вмієш співпереживати і шкодувати людей, -- сказала я швидше ніж подумала.

-- А ти хочеш, щоб я залишив тебе як є? Твоя нога мало не зламана, ти не можеш самостійно ходити і чекаєш від мене підлості. Не дочекаєшся, тим більше тоді, коли я зрозумів, що ти подобаєшся мені.

Допитуватися, що означають його слова не хотілося.  Тож я мовчки взялася нарізати салат поки Артем готував стейки. Ми майже не розмовляли лише обмінювалися загальними фразами.

 Коли усе було готово чоловік запропонував мені келих вина, але я одразу відмовилася наплівши сотню причин чому "ні". Одна з них насправді важлива, мені обов'язково потрібно прийняти знеболювальне, бо інакше не засну.

-- Ліно, у мене з'явилася чудова ідея. 

-- І яка?

-- Зараз все сама побачиш.

Артем взявся виносити з кухні  тарілки з приготовленою їдою. Що він знову навигадував? Коли їжа зникла зі столу, він взявся за мене. 

-- Боюся навіть уявляти, що буде, коли мені сподобається те, як ти носиш мене на руках.

-- А може я саме цього і домагаюся. Щоб тобі хоч щось у мені сподобалося. Щоб ти перестала бачити в мені егоїстичного багатія, який живе лише  своїми дивакуватими примхами.