23.1

  Ранок розпочався бадьоро, бо ще з ночі,  крізь сон я чекала, коли ж задзвенить будильник. Таки дочекалася, рівно шоста година ранку і будильник продзвенів з точністю до секунди.

 Хоч би Артем ще не прокинувся, просила я вищі сили, бо добре знала, що він теж рання пташка. А мені так хочеться порадувати його смачними млинцями. 

-- Артеме, хай у тебе буде міцний сон, прошу не прокидайся сьогодні дуже  рано, -- приповідала я, сповзаючи з ліжка.

З неймовірним зусиллям мені таки вдалося прийняти душ. Щоб не намочити загіпсовану ногу я вирішила, що зумію помитися на одній нозі. І мені це вдалося.

 Щоб не мучитися зі  штанами я одягнула халат. Волосся залишила вологим, не хотіла завдавати лишнього шуму у квартирі.  Робити макіяж теж не буду, я й так цілий день проведу вдома тай Артем ще може подумати, що для нього стараюся. Хоча кого я обманюю, цей красень уже давно заполонив мої думки, сни і розум. І якщо я щось роблю, то лише для того, щоб сподобатися йому.

Прискакавши до кухні взялася за приготування сніданку. Розгорнула величезний масштаб роботи. Навіть при тому, що одна моя нога була зігнута в коліні і відпочивала на невеличкому стільці який просто ідеально підійшов для неї. 

На тарілці росла гора млинців, а з турки йшов неймовірно привабливий аромат кави.  Я почувалася щасливою. 

-- Доброго вам ранку, найупертіша дівчино в світі, -- пролунало за моєю спиною. 

Чому його охриплий голос так діє на мене? Одразу мурахи починають повзати моїм тілом.

-- Кхм ..., доброго ранку! Твій сніданок готовий. Сідай до столу. 

-- Нога вночі не турбувала? -- питає Артем, взявшись допомагати мені.

-- Ні, я спала як немовля. Життя навчило мене підлаштовуватися до будь-якої ситуації.

--- Давай снідати, у нас сьогодні насичиний день. 

-- У нас? А ти хіба не збираєшся їхати на роботу? -- питаю здивовано, бо не розумію, що відбувається. І чому це я раптом є у Артемових планах. Раніше він і не помічав мене. Що ж змінилося?

-- Ні!  Я передав справи Олегу. Моїй дружині потрібна допомога, тому я залишаюся вдома. 

Невже Артем залишається заради мене? Для того, щоб підтримати і допомагати коли мені потрібно. Маячня якась! 

-- Артеме, не потрібно через мене руйнувати свої плани. Я зможу дати собі раду і без тебе. Я ж не прикута до ліжка чи геть безпорадна,   -- відповіла йому, кладучи тарілки на стіл. Артем наливав нам кави і зовсім не реагував на мій протест. 

-- Давай поснідаємо, а далі тобі потрібна прогулянка. 

-- І як ти збираєшся нести мене? Знову на руках? -- хитро запитала я. 

-- На своєму плечі, -- усміхаючись наче кіт якому дісталися самі вершки, промовив мій дуже  дивний  чоловік.

-- Зовсім не смішно, -- буркнула я, зрозумівши, що Дан не зрозумів моїх старань. 

-- Я серйозно, Ліно! Ти стала безпорадною, як новонароджене кошеня. Тобі потрібна допомога. Ти моя дружина, то хто як не я має допомагати тобі?

-- Фіктивна ..., я твоя фіктивна дружина. Тож і зобовязань у тебе переді мною немає жодних.

-- Твій статус можна з легкістю змінити, -- демонструючи білосніжні зуби, промовив Артем.

    Це він зараз про що? Може мені почулося? 

-- Я не зовсім розумію твої слова. Може поясниш?

-- Допивай свою каву, і біжи переодягатися у щось зручне і комфорне, а у мене ще є кілька справ. Якщо буде потрібна допомога обов'язково гукни мене. Мені подобається бути для тебе супер героєм.

Артем залишив мене одну з відкритим ротом і купою думок в голові. Що він мав на увазі, коли говорив, що хоче бути моїм супер героєм? Чому він так зненацька  змінив своє ставлення до мене? Чому проявляє турботу? Чому поцілував вчора? Саме у той момент коли я шукала відповіді на свої запитання, комусь конче потрібно було до нас у гості.  Вставши я попленталася відкривати двері. 

-- Привіт, красуне! 

--  Доброго ранку, Олеже! Артем у своєму кабінеті, можеш іти до нього.

-- Я привіз документи на підпис. Ви вчора так зненацька поїхали зі свята. До речі,  як твоя нога? 

-- А ти сам поглянь і все зрозумієш, -- відповіла я і для більшої переконливості витягнула ногу вперед, покрутивши нею у різні боки. Не втримавши рівновагу я мало не впала на підлогу. Добре, що Олег вчасно зреагував і зміг підхопити мене на руки. Кілька секунд я навіть боялася поворухнутися, міцно обіймаючи його за шию.

-- Дякую тобі! Ти врятував мене від ще однієї травми. 

-- Завжди радий допомогти красивій дівчині. Звертайся!

-- І, що тут відбувається, Ліно? Невже тобі мало моїх рук? -- зі злістю запитав насуплений Артем. Чому він такий злий? Ще кілька хвилин назад у нього був чудовий настрій. Він жартував і пропонував бути моїм героєм. Ох, як же важко зрозуміти його.

-- Друже, ти чого такий злий? Я лише врятував твою дружину від ще однієї травми. Міг би й подякувати.  

-- Добре! Так, дай мені сюди Ліну і зачекай мене у кабінеті. 

-- Та, будь ласка, віддаю цілу та  неушкоджену, -- передаючи мене з рук у руки, промовив Олег. 

 Артем відніс мене до моєї кімнати. Казати йому, що я можу ходити самостійно немає сенсу. Не знаю, що саме його розізлило, але смикати тигра за вуса я не збиралася.

-- Ти поки переодягайся. У мене справ з Олегом хвилин на десять. Після того я твій ...