24

Глава 24                                                      

    Швидко розібравшись з Олегом і документами, які він привіз мені на підпис, вирішую ще кілька хвилин посидіти у кабінеті. Хай охолонуть нерви, бо в такому стані як зараз бігти до Ліни точно не варто. Своїм невдоволенням можу налякати її, а вона поки і так ставиться до мене з великою обережністю. І є чому! В минулому я ставився до неї доволі зверхньо. Наївна, але водночас обережна і серйозна дівчинка.

Перед очима дотепер стоїть картина, як Ліна обіймає Олега. Я добре усвідомлюю, що друг просто  допоміг їй, але в мені активувалася думка, що  не хочу, щоб хтось торкався Ліни окрім мене. 

Невже я приревнував це дівчисько до найкращого друга? Те, що у мене з'явилися почуття до дівчини, факт беззаперечний, просто мені варто розібратися з ними. І чим швидше я це зроблю тим краще для нас обох. 

-- Ліно, ти як? Готова до прогулянки зі мною? -- питаю заглянувши до її кімнати.

-- Ти не залишив мені вибору. Цікаво, куди  ти зібрався везти майже інваліда? Я ходжу, як лінивець.

-- Не далеко від нашого будинку є чудовий парк. Там люди влаштовують пікніки чи просто сидять на траві милуючись природою і сонцем.  

-- Ти збираєшся сидіти зі мною на траві? -- здивовано питаю я. 

-- А чому, ні? Мені хочеться тиші,  думаю ти теж будеш рада такій вилазці. Так, давай уже виходити.

У коридорі я помітила корзину, накриту пледом. Піднявши на Артема погляд повний запитань у відповідь отримала лише посмішку. 

Взявши корзину у ліву руку, правою чоловік обійняв мене за талію. Зачинивши квартиру ми попрямували до ліфта. При ходьбі у нозі відчувався легкий дизкомфорт, але заради Артемових обіймів я готова витерпіти все, що завгодно.

Артем привів мене у дуже гарне і людне місце. Погода на дворі просто чудова, легкий вітерець тріпоче волосся і я мимоволі посміхаюся сонцю. День обіцяє бути цікавим. День з Артемом! Наш день! 

Тут відпочивають мами з дітками, студенти з підручниками, навіть закохані парочки крадькома цілуються у затінку дерев. Ми теж вирішили розбити свій невеличкий  табір під деревом. Чоловік розкладав усе, що було в корзині, а я просто спостерігала за вправністю його рук.

 Невже йому приємна моя компанія? Ну звісно я вже далеко не те страховивисько, що було раніше. Тепер у мене є красивий одяг і можливість слідкувати за своїм виглядом, тому й Артем став приділяти мені знаки уваги.

-- А ти запасливий! Невже ми проведемо тут цілий день? 

-- А тобі хочеться бути зі мною цілий день? -- запитав Артем, присідаючи поряд зі мною. Спиною він сперся до дерева, притуливши  мене до свого плеча. 

-- Схоже ти не залишив мені вибору. Я у твоєму полоні.

-- Ммм ..., мені подобаються твої думки. Красива дівчина у моєму полоні це неабияк цікаво. 

-- Нащо я тобі здалася? Ти приводив додому набагато цікавіших дівчат, -- вирішила пригадати йому події одного пікантного вечора. Можливо зараз не доречно говорити про таке, але я вже сказала ...

-- Це різне, Ліно! Та дівчина була лише розвагою на одну ніч. 

-- А я? Розвага на один день?  Тобі раптом стало цікаво, як це цілувати дівчину, яку до тебе ніхто не цілував?

-- Мені сподобалось цілувати тебе. Це було ..., я до тепер пам'ятаю наш поцілунок.

Моя голова покоїлася на Артемовому плечі, а мені так хочеться бачити його очі в цей момент. Мені теж неабияк сподобався поцілунок Артема і для мене він так багато означає, але от чи Артем не грається зі мною -- загадка.

-- Я теж пам'ятаю. Його просто не можливо забути, бо раніше мене ніхто не цілував. 

-- Тому що поряд з тобою були такі самі ідіоти як я,  які просто не зуміли розгледіти твоєї краси. І знаєш, я цьому лише радий.  Ти лише моя! У мене для тебе є сюрприз.

-- І який? 

-- Ммм..., цікавий! Зможеш довіритися мені і на кілька секунд заплющивши очі?

-- Я спробую, але не обіцяю, що не підглядатиму! 

Я з легкістю піддавалася на провокації Артема. Чому було спершу не запитати, що він задумав?

-- Ти пам'ятаєш нашу першу зустріч? 

-- Ну звісно! Хіба таке можна забути?! Я продавала малину біля дороги.  Терпіти її не можу. Ти навіть уявити не можеш скільки корзин мені довелося зібрати. Між іншим у мене на неї алергія.

-- Сюрпризу не буде! -- якось дивно зітхнув Артем.

-- Чому? Що трапилося?

-- Щось не виходить у мене приємно здивувати тебе, Ліно. Може це  тому, що нічого не знаю про тебе? Що ти любиш, що не подобається, про що мрієш, чим захоплюєшся? Може трохи розповіш про себе? Я хочу знати про тебе геть усе.

-- Мені нічого розповідати, Артеме. Я рано залишилася сиротою. До зустрічі з тобою жила з тіткою Вірою, яка була для мене гірше злої мачухи. Вона вважала, що мені не потрібно вчитися й здобувати професію. Бачив би ти як тітка реготала коли я казала, що мрію стати лікарем.

У травні мені виповнилося вісімнадцять і я планувала втекти з дому до столиці. Влаштуватися на роботу, щоб заробити трохи грошей і мати змогу вступити до інституту. І от одного дня я зустріла тебе. Ти запропонував фіктивний шлюб і я одразу погодилася. Далі ти вже все й сам знаєш. 

-- Бідолашна, моя дівчинко, яким же несправедливим було до тебе життя. Яким жорстоким. Обіцяю я все виправлю і розпочну з власних помилок. Цієї осені ти обов'язково станеш студенткою. Твоя мрія здійсниться.

Артем ніжно гладив моє волосся, заглибившись в свої думки. Невже його розчулила моя розповідь? Не хочу, щоб він жалів мене ніби дворову собачку з перебитою ніжкою . Не про таке почуття я мрію. Мені хочеться, щоб Артем покохав мене так  само сильно  як і я його.