24.1

-- А чому ти сказав, що сюрпризу не буде? -- повернувши голову до Артема ще раз запитала я. 

-- Тому що у корзині ціла купа малини різних сортів. Хотів порадувати тебе, а вийшло так, що ще більше засмутив. Виявляєьтся у тебе алергія, а я цього не знаю.

Артем вирішив  потішити мене, здивувати і по правді сказати йому все  вдалося. Парк, прогулянка, плед під деревом, теплі обійми, ласкаві слова та я більше ніж здивована...,  я вражена. 

-- Знаєш я ще не лікар, але знаю точно, що алергія буває різною. От наприклад, у мене вона вигадана, навіяна.  Розумієш? Коли ти кожен день, зранку до вечора нічого не бачиш окрім малинника виникає "алергія", така на яку реагують очі, а не тіло. Тепер розумієш, що саме я хотіла тобі пояснити?

-- Схоже, що так. У мене теж  іноді буває така алергія ... на роботу, а ще тепер у мене алергія на твою тітку. 

Артем витягнув з корзини ланч-бокс, відкривши його взявся годувати мене солодкими ягодами. 

-- Можна я робитиму теж саме, бо якось не дуже справедливо виходить. Ти мене годуєш, а я лише насолоджуюся моментом.

-- Звісно можна, мені цього дуже хочеться.

Забувши про все на світі я поклала кілька ягід на долоню, взяла саму соковиту яготу і піднесла до Артемових губ.  Все, що в цей момент відбувалося є дуже інтимним і інтригуючим.  

Глянувши на нас зі сторони можна подумати, що ми шалено закохана парачка. Нічого дивного з мого боку все саме так і є. Я шалено закохана у свого фіктивного чоловіка.

 Ніколи раніше я так весело не проводила час. На пікніку теж вперше в житті. З Артемом у мене багато чого   вперше. 

-- У тебе сік на підборідді і губи рожеві, рожеві ..., готові до поцілунків. Ліно, найбільше чого я бажаю у цю мить  відчути присмак твоїх губ. Дозволиш поцілувати себе?

-- Я теж цього дуже хочу, Артеме. 

  От я і зізналася йому, що мрію про його поцілунки.  Хмари згустилися над нами, кидаючи ще більше тіней. Я не змогла відвести погляду, просто заворожено спостерігала за тим, як Артемові губи ідуть на зустріч моїм. Моє серце перестало битися у грудях я більше не належу собі лише своїм почуттям. 

Я уже знала яким саме буде наш поцілунок, скільки емоцій він викличе у мене тому набравшись сміливості сама потягнулася до чоловіка. Нарешті..., нарешті  наші губи і язики  живуть своїм життям. Їм байдуже, що диктує розум, їм важливіше що підказує серце.

Коли сонце стало добряче припікати, ховатися у тіні дерев не було жодного сенсу, ми повернулися додому. Такі щасливі обоє. Артем визвався приготувати їжу, а я вирішила прийняти душ. 

 У мене було багато дівчат, навіть жінок, але до жодної з них у мене не було почуттів. У стосунках я завжди шукав невимушеної легкості, задоволення і не більше. А з Ліною мені хочеться геть іншого. Хочеться, щоб її серце належало мені і здається я готовий віддати їй своє.

-- Артеме! Артеме!  -- прошу допоможи мені, кричала Ліна з ванної кімнати.

 Серце мало не вискочила з грудей. У неї ж нога у гіпсі, невже щось трапилося? Невже послизнулася і впала? --думав я, роблячи метрові кроки у бік ванної кімнати. Ввірвавшись до ванної кімнати одразу почав шукати сліди крові, але нічого такого не було. Моя Ліна стояла у душовій  кабіні, двері якої були ледь відсунені, а нога з гіпсом стирчала на зовні. Нічого не розбито, все на своїх місцях, лише повітря наповнене парою і ароматом Ліниного гелю для душу.

-- Ліно, з тобою все добре? Чому ти кликала мене на допомогу?

З кабіни стирчав Лінин червоний ніс. Вона старанно приховувала те, що абсолютно гола, ховаючись за склом. Ліна зморщила чоло і прикусила нижню губу.

-- Вибач, що налякала тебе. Зі мною все добре. У ванній закінчилися чисті рушники. Ти не міг би принести мені один..., свій ..., рушник? 

-- Зараз принесу, стій на місці.

За мить я стояв перед Ліною передаючи їй свій великий, коричневий рушник.

-- Тримай! 

-- Дякую! 

Ліна зніяковіло просунула у шпарину руку і взяла рушник. Повертатися на кухню я не збирався. Цікаво як моя дівчинка збирається вибиратися з душової кабіни? Може їй знову буде потрібна моя допомога?

Ліна відсунула двері  уже загорнута у полотенце. Зрозумівши, як сама вона збирається вибиратися звідси, одразу підійшов до неї і підхопивши на руки поставив на суху плитку.

-- Ще раз дякую, але далі я сама, -- зніяковіло щебетала моя маленька пташка. 

-- Добре, чекатиму тебе на кухні після вечері у нас за планом перегляд цікавого фільму. Одягайся! 

Я з неабиякою не охотою вийшов з ванної кімнати, тактовно даючи можливість Ліні одягнутися. 

Після вечері ми з Ліною перебралися до зали, запасливо узявши з собою пляшку  води і велике паперове відерце попкорну. Сидіти поряд з Ліною на якій лише домашні лосіни і топ на тоненьких брительках буде ой як не легко. 

Дівчина зібрала напів висохле волосся на самій маківці, а обличчя сяяло свіжістю і чистотою. Раніше я б подумав, що Ліна надто бліда, а зараз упевнений, що навіть без каплі макіяжу вона надто красива. Неперевершено красива!