На вістрі леза

Ціна гри. Частина 18. Скарби

  Ніч. Високий, неохайний чоловік ледь йде, повільно пе­ребираючи ногами. Його сорочка геть мокра, а чоботи й штани майже повністю заляпані багнюкою. Напередодні йшов дощ, але бруд уже давно сухий, що свідчило про те, що сорочка намокла через щось інше. І дійсно, вулицею тягну­вся різкий запах алкоголю, примішаний до відчутного смо­роду поту та дорогих сигар. Напевне, його вигнали з салуну й занурили в корито з водою, а може він і сам вибрів із бару, й хотів випити води, але, завдяки своєму стану скупався в кориті. У будь-якому випадку, такого вигляду він набув піс­ля тривалих посиденьок. Тепер же він йшов вперед зигзага­ми, зовсім не розбираючи дороги. Якимось магічним чином він ловив кожну яму й вступав у кожну калюжу, яка трапля­лася на його шляху. Ось він, нарешті, повернув до вузького перевулку. Як тільки він ступив у тінь, за його спиною хтось пробіг від одного краю переходу до іншого. Він моменталь­но вихопив револьвер і пустив декілька куль в бік вулиці, з якої щойно вийшов. Він задкував назад, і здавалося, майже протверезів від несподіваної пригоди, коли раптово натнувся спиною на щось м’яке. Він обережно пощупав це віль­ною рукою.

- Лоскотно! - зазвучав з-заду веселий басистий голос. Він уже хотів повернутися, коли просто перед ним з’явився високий чоловік у хустині, пов’язаній по очі й вимкнув для нього світло кулаком.

  Оклемався він уже в якійсь старій мисливській хатині. Це був дім Дейва. У Джорджа залишився від нього ключ. Як тільки вони приїхали на місце, він присів біля двох могил й щось довго до них шепотів. Ніхто не осмілився його займа­ти. Потім, він знову натягнув на себе маску й наказав зро­бити теж саме іншим. Ерл залишився на чатах. Вони занес­ли непритомного бандита й прив’язали його до стільця. Тут він і прийшов до тями.

- І хто тут у нас? Та це ж сам Святоша Дінгл! - проба­сив незвичним для себе голосом Джордж.

- Гм. гм...!!! - заревів полонений, але кляп заважав йому говорити.

- Я сподіваюся, ти хочеш сказати щось корисне. Гей, Б..., пузаню, забери у нього з рота кляп.

- А ти певен, що такої конспірації достатньо? У мене дуже впізнаваний профіль! - пожалівся товстун, вказуючи на свою пов’язку.

- Краще давай послухаємо цього пройдисвіта. Усе буде добре, не переймайся, - Бартолом’ю витягнув стару ганчір­ку з рота бандита. Той відкашлявся й почав осипати усіх прокляттями та погрозами:

- Та ви знаєте, хто я? Ви знаєте, хто мій бос? Покидьки! Я вас усіх порішу!

- Ти маленька собачка на службі Гека Тейта. Гавкати будеш, коли проситимеш у нього кістку, а нам потрібна інфор­мація! - погрозливо прищурився Грегорі. Джордж здивовано на нього подивився.

- А ви буваєте досить агресивними, коли це вам потріб­но, містере... Джентльмен, - лікар посміхнувся кутиками очей. Раптом двері хатини рвучко відчинилися й у проході з’явився Ерл.

- Я щойно почув голос. Я маю пересвідчитися, що не помилився.

- О ні! Це він! Заберіть його від мене! Заберіть! Я все розкажу! Все, тільки не давайте мене йому! - заволав бандит.

- О так, вони віддадуть тебе мені. Друзі, пам’ятаєте, я заробляв змаганнями у стрільбі? Ця сволота програла мені, а потім вдерлася в мій номер готелю й обікрала мене, заб­рала все до останнього цента! А потім ще й розбудила під дулом пістолета та глузливо посміялася наді мною! Цій ма­каці я влаштую справжнє пекло!

- Що ж. Давайте залишимо цих старих товаришів на­одинці. Думаю, їм буде, що згадати, - знизав плечима Джей.

- Я тобі не заздрю, - сумно проказав Бартолом’ю до бандита й пішов з хатини. За кілька секунд там залишилися лише полонений та Ерл.

- У мене є багато новин для тебе, - сказав ірландець, виймаючи з піхов шаблю. Бандит заплакав від страху.

  Цілих півгодини з хижі доносилися крики й благання. Майже всі позатикали вуха ватою, яку тягав у своїй аптечці Г регорі. Сам лікар походжав зі сторони в сторону й бідкав­ся, що вони чинять зовсім не гуманно та злочинно, заохочу­ючи катування. Раптом крики стихли, а через деякий час з хижі вийшов усміхнений Ерл.

- Чому він затих? Ти його вбив, чи що? - наполохався Бартолом’ю.

- Живий-живісінький, - відказав ірландець.

- А це як, перемелений в фарш? - поцікавився Грегорі.

- Я не завдав йому жодного порізу. Так, декілька раз замахнувся, погрожував відрубати пальці. Нічого особли­вого.

- Але ж чому він так кричав весь цей час? - здивувався Алонзо.

- Не знаю, я й ударив його всього разів з десять.

- Просто він славнозвісний боягуз. Жорстокий до інших, але сам м’який та тендітний зсередини. Отак воно й буває, сам готовий розпинати, але коли отримує кулаком під дих, плаче, що його образили. Досить типова поведінка для деяких третьосортних бандитів, - пояснив Джордж. - То що там?

- Він все розказав. Навіть є намальована карта. Схоже, ми знову рушаємо по скарби серед ночі. Але дістанемося до них вранці або навіть вдень. Нам треба заїхати за Буф­фало, майже до «Діри в стіні», де збирається однойменна банда. У відділення Тейта там є замаскована ущелина з маленькою зручною печерою, де вона ховають здобич.

- Тоді рушаймо.

- А що з ним робити? - запитав Бартолом’ю.

- Ех, добра ти душа. Я думаю, що законники в Буффа­ло будуть в захваті, якщо ми закинемо цього дурника прямі­сінько до їх відділку, - сказав Джей.

- Так і зробимо! - зрадів Карл. - Я вже боявся, що ви захочете його вбити.

- Ні. Це було б неправильно. Принаймні з тої точки зору, що стріляти в зв’язаного бідолаху ганебно для справжнього чоловіка, - заспокоїв його Ерл й вони тут же заходилися збиратися.

  Дорога до Буффало майже нічим їх не запам’яталася. Вони мчали як могли й не зважали на все інше. Залишивши зв’язаного по руках і ногах Святошу Дінгла на порозі місь­кого відділку, вони рушили далі й за декілька годин дістали­ся цілі. Перед ними була заглибина у суцільній червоній стіні гори, яка тягнулася на кілька миль. Здалеку здавалося, що це лише маленька впадина, яка прихистила в собі неве­ликий гай, але насправді за густим сплетінням чагарників та дерев ховалася низька кам’яна арка, за якою був гірсь­кий карман. Він був загнутий півколом, тож, аби знайти схо­ванку, треба було пройти через нього й там ви мали знай­ти. двері. Саме так. Дерев’яні двері. Як би це дивно не звучало, але було саме так.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше