Розділ 27

Ми ввійшли в невеликий коридор з декількома дверима. Від найбільших з них доносилися різні вигуки, дзвін посуду, одним словом кипіла робота. Не важко здогадатися, що за ними ховається кухня.
- Це те, що нам треба, на кухні має знаходитись план усього приміщення.- Сказав Томас.
- Але, як нам туди потрапити?- Кейт задала питання, яке цікавило усіх нас.
Томас хотів щось відповісти, та зупинився і почав до чогось прислуховуватись.
-Хтось іде!- зхвильовано та швидко промовив він і почав тинятися поглядом по коридору,- сюди.- Прошепотів хлопець вказуючи на одні з дверей.
На щастя вони виявились відкритими, ми усі залетіли у маленьке приміщення, через те,що тут темно я не могла розгледіти куди, точно потрапила .Усі затамували подих, через хвилину за дверима почулися швидкі, впевнені кроки.
Силует зупинився біля дверей за якими, згораючи від хвилювання ховалися ми. Я почула, як різким рухом, опускається вниз ручка, поволі відкривалися двері. Моє тіло втиснулося в стіну. Як тільки нас помітять, то зразу викинуть звідси, ще й можуть викликати поліцію, а нам необхідно дізнатися чи тут Нік тримає Мелісу. Ми не знаємо, які наміри у цього хлопця.
- Белла!- почулось за дверима,- я тебе повсюди шукаю, містер Олсон тебе кличе, каже, що терміново.
- Уже біжу.- Прокричала дівчина і відпустила дверну ручку. Її тінь почала швидко віддалятися.
Я видихнула з полегшенням. Томас нащупав вмикач і в кімнаті нарешті появилося світло, що дало нам змогу розгледіти приміщення. Це була скоріш за все кімната для персоналу. На вішаках висів одяг для поварів та офіціантів, особисті речі працівників, був один шкіряний диванчик та столик. Томас підійшов до вішалки і почав розглядати одяг.
- Прекрасно! Переодівайся.- Промовив він і кинув мені, білосніжний кухарський кітель.
-Що? Навіщо?- здивувалась я.
- Щоб замаскуватись, як ще ми потрапимо на кухню?- пояснив хлопець.
Я кивнула і почала одягати поверх свого, спецодяг для кухарів.
- Ми з Скай підемо й пошукаємо план, а ви чекайте нас тут.- Наказав Томас.
- Добре, тільки швидше, сюди в будь-який момент може хтось зайти.- Попросила Кейт.
- Ми постараємось,- відповів хлопець і ми вийшли з кімнатки.
Я невпевнено відкрила двері в кухню, і разом з Томасом увійшла в середину. Ніхто на нас навіть не звернув уваги, усі були зайняті своїми справами. От і добре, не треба привертати до себе увагу. Ми з Томасом невпевнено почали рухатись попри плити та кухарів у пошуках листочка з планом приміщення. Я старалася не дивитися на когось і поводитись так ніби працюю тут сто років. На моєму обличчі виднілася байдужість та серйозність, проте всередині мене вирувало безмежне хвилювання та непереборний страх викриття. Нарешті на одній із стін я помітила невеликий листочок з якимись написами та картинками. Ми з Томасом відразу кинулися до нього. Томас почав водити пальцем по плану, шукаючи те,що нам потрібно. 
- Є.- прошепотів він з усмішкою на обличчі. Потім дістав телефон і зробив фото.
Ми попрямували до виходу.
- А ви хто? Я раніше вас тут не бачила.- Запитально звівши брови поцікавилась, якась жінка.
- Нас викликали, щоб допомогти сьогодні на кухні.- Впевнено відповів Томас.
Я лише стояла і намагалася не виказувати свого хвилювання.
- Ааа.- Здивовано протягнула вона,- ну тоді ходімо, я введу вас у курс справи .- Сказала жінка.
- Спочатку нам потрібно зайти до адміністратора і залагодити організаційні питання.- Продовжував викручуватися Томас.
- Ну то швиденько, у нас море роботи.- Поквапив шеф повар, ,як я зрозуміла по її вбранні.
Томас кивнув і ми вийшли за двері. Я сперлася об стіну, щоб не упасти. Руки і ноги трусилися від хвилювання. Не знаю, як Томас міг весь час поводити себе так спокійно та впевнено. Я там чуть свідомість не втратила від страху. 
Ми швиденько покрокували до кімнати для працівників, де нас чекали друзі. Томас жестом руки попросив їх виходити, усі його послухали і хлопець почав вести нас до підвалу, час від часу поглядаючи на зображення у телефоні. На шляху нам не зустрівся ніхто, та й іти довелося не довго. Двері у підвал були відкритими, тож ми без проблем зайшли у пириміщення. Кейт включила світло і я побачила... Полиці з продуктами та різні мішки, ящики, все, що завгодно тільки не те,що нам треба.
- Підвал називається, та це звичайнісінька кладовка.- Невдоволено промовила Кейсі.
- Тут більше нічого такого немає. Вбиральні та зала.- Відповів Томас вдивляючись у план.
Я розчаровано зітхнула. Ми потратили багато часу, щоб дістатися сюди і нічого не знайшли. Годинник показував 20:05.
- І що тепер робити? Де її шукати?- Ледь стримувала сльози Кортні.
- Ми знайдемо її.- Відповіла Кейсі.
Мені здається, що дівчина все більше почала втрачати надію на це. Ми усі попрямували до виходу, та , як тільки відкрили двері, побачили дівчину, яка стояла і витріщалася на нас.
- Хто ви? Що ви тут робите? Я зараз покличу охорону!- Налякано викрикувала вона.
Я просто застигла на місці, вчіпившись у руку Кейсі і нервово поглядала на Томаса." Він має щось придумати, на кухні ж якось збрехав, той і зараз зможе."- заспокоювала я себе.

- Скільки вам, офіціантам там платять?- Підійшовши до дівчини і дістаючи з кишені кошильок запитав Томас.
Потім він витягнув декілька куп'юр і простягнув офіціантці.
Дівчина спочатку здивовано глянула на Томаса, потім на нас і на гроші, та все ж прийняла їх.
- Ти нас не бачила й не чула.- Звернувся він до дівчини.
Вона радісно сховала гроші у фартух і рушила дальше. Ми поспіхом зняли з себе спецодяг, вилитіли з приміщення й застрибнули в машину. Їхали в тишині, кожен роздумував про те,де ще можна знайти Мелісу. 
- Стоп! Зупини машину!- Прокричала Кейт. 
Томас різко затормозив. Подруга вийшла з машини і ми зробили так само.
Дівчина вказала на одну з будівель через дорогу.
На ній висів годинник, що показував час: 00:00.
Він там був просто для краси, його стрілки не рухались.
Можливо це вказувало на те,що ця крамниця працює цілодобово.
- Це ж магазин квітів.- Здивовано промовила Кортні.
- Я думаю потрібно піти і запитатись у продавця чи є якийсь підвал під крамницею.- Сказав Томас.
Всі з ним погодились, тому ми направились у сторону квіткового магазину.