Надприродні: За межами реальності

Розділ 31

Мамо?- Я зайшла в простору білу кімнату і побачила її. Ванесса Морган стояла в центрі зали і усміхалася.
- Я так за тобою скучила!- Промовила я міцно обіймаючи її.
- Я теж Скай.
- Мамо, я вбила людину.- Ледь стримуючи сльози і опустивши погляд вниз, прошепотіла я.
- Знаю, тому і прийшла.- Сказала мама, запрошуючи мене сісти на дерев'яний стілець. Їх два, більше ніяких меблів у кімнаті немає.
- Тобі було дев'ять років. Я сиділа у вітальні і дивилася новини, а ти тихо підкралася і почала вслухуватись у слова ведучої. Вона розповідала про те, як чоловік з жорстокістю зарізав свою жінку. Пам'ятаєш, що ти тоді мені сказала, Скай?
- Пам'ятаю... А я ніколи, нікому не зроблю боляче, мамо, обіцяю.- Відповіла я вдивляючись у спокійне обличчя мами.- Пробач я не стримала своєї обіцянки.- Ледь стримуючи сльози промовила я.


 


- Стримала... У мене дуже мало часу, Скай, ти сама усе зрозумієш, просто пам'ятай мої слова: Слабкі мстяться, а сильні прощають.- Відповіла вона, побачивши моє здивування, а потім підвелася і попрямувала до виходу.
- Ні, мамо, стій.- Попросила я, зупиняючи її.-Не йди.
- Я люблю тебе.- Останнє, що прошепотіла вона, перед тим, як розчинитися в повітрі.

- Мамо.- Крикнула я, прокинувшись від сну.
- Скай, що сталось?- Запитала занепокоєна Кейсі сідаючи біля мене. Я подивилась у вікно, уже ранок, тепер зрозуміло, чому сестра уже не спить.
- Усе добре.- Коротко відповіла я.
- Ні не добре. Можливо, нам варто нарешті поговорити?
- Ти права.- Зараз мені найбільше хотілось з кимось поговорити, так набридло тримати усе в собі.
-Пробач мені Кейсі. Я просто була засліплена горем і хотіла справедливості, але тепер я розумію, що відбирати у когось життя це не справедливо. У нього ж мабуть теж є мама, яка сильно його любить, не дивлячись ні на що, а я...- Торочила я не наважуючись подивитись у очі сестрі.


 


- Він живий.
-Що?
-Він живий. Тоді коли ти прийшла, щоб... Помститися, Він був не сам. Нік був у нього вдома. Він знав, що треба було зробити, щоб вивести яд і врятував його... Хоч якась користь з цього придурка.- Усміхнулась сестра і я теж не змогла стриматись, щоб не посміхнутись у відповідь. 
Після її слів я відчула якесь полегшення... Ніби гора з плеч упала. 
- Ходімо снідати. І доречі у о 17:20 у нас поїзд в Сан-Франциско.- Повідомила Кейсі підіймаючись з ліжка.
-Коли ти встигла купити квитки?
-Ще вчора, просто не встигла тобі сказати. 
- Ти йди, а я переодінусь і спущусь.
- Добре, чекаю.- Відповіла сестра і вийшла з кімнати.
Я оділа свої улюблені чорні джинси та сірий в'язаний светер і вже збиралася виходити з кімнати,як задзвонив мій телефон. 
І знову невідомий номер, у мене уже появилось бажання ніколи не брати трубку, коли дзвонить невідомий, ні до чого доброго це не приводить, але подумавши, що це може бути важливо я нажала " Прийняти".

- Привіт, Скай. Це Томас.- Почулося на тому боці.
- Привіт.- Все, що я змогла видавити з себе, адже аж ніяк неочікувала, що він міг подзвонити.
- Як ти себе почуваєш... Після вчорашнього?
- Добре, ми з Кейсі поговорили і мені стало легше, ти знаєш, що він живий?- Я сіла на ліжко і нервово мнула кутик ковдри.
- Знаю. 
- Це була величезна помилка, я рада, що усе добре.
- Раніше ти так не вважала... Ну гаразд, це неважливо, головне, що ти впорядку. Я хвилювався, що після довгого перебування на морозі, ти простудишся.
- Ти... Хвилювався?- Не знаю, чому, але після цих слів на душі стало так тепло.
- Так, я уже одного разу тобі казав, що теж маю серце.- Засміявся він.
- Так, щодо цього, пробач, я була несправедливою до тебе.
- Проїхали... Ти вибач, я б ще з тобою поговорив, але мені потрібно бігти. Веселих тобі канікул.
- Дякую і тобі.
Я ще хвилину сиділа і усміхалася,а потім нарешті прийшла до тями і подумки висварила себе за те, що поводжуся, як ідіотка. Він просто подзвонив, щоб спитати чи я впорядку, це нормально, всі друзі так роблять.

- Ну нарешті, чого ти так довго?- Поцікавилась сестра, коли я нарешті спустилася на кухню. 
Вона сиділа за столом, так і недоторкнувшись до сніданку.


 


- Просто, не могла вибрати, що одіти... А ти чого не їж?- Я не хотіла розказувати про дзвінок Томаса і тому швидко перевела тему.
- На тебе чекаю, ти сиділа в кімнаті 15 хвилин, вибираючи одяг і при цьому оділась, як завжди. Мда...- Кейсі закотила очі і приступила до сніданку.
Я вже готова була запхати кусочок млинця у рот, коли мій телефон знову задзвонив.
Чесно, у мене виникли бажання розбити його об стінку.
- Ну хто знову?- Роздратовано прокричала я, неохоче кладучи вилку назад на тарілку.
Дзвонила Меліса. Сподіваюсь, що її не викрали знову, бо я зовсім немаю бажання, цілий день розгадувати різні головоломки, щоб відшукати її. 
- Привіт, Меліса, скажи, що ти подзвонила просто так і нічого не сталось, усе ж добре, правда?
- Нууу... Майже. 
Я голосно застогнала у трубку.- Ну, що вже сталось?
- Просто, розумієш, я вирішила пройтися по магазинах, а тут мені дзвонить сусідка і каже, що біля мого дому ходить якийсь дивний тип, а я встигну приїхати тільки за 20 хвилин, чи не могла би ти піти і подивитись хто це?- На одному подиху, розказала Меліса.
- Який дивний тип, не вигадуй.
- Ну, а може це грабіжник?
- Посеред білого дня?
- Ну а що, всякі люди бувають, може він під наркотиками і думає, що невидимий? Або може він оборотень? Або...- Почала висувати гіпотези дівчина.
Кейсі ледь стримувала сміх, адже чула розмову.
- Ясно, фантазія у тебе працює добре, щоб ти не хвилювалася я поїду туди і все перевірю.- Відповіла я і вибила.

-Мені йти з тобою?- Запитала Кейсі.
- Не треба, я подзвоню Крісу і він мені допоможе.- Заперечила я і печально глянувши на сніданок, встала з-за столу.
- Ммммм, як смачно.- Почула я коментар сестри.
- Ти знущаєшся?- Я ображено глянула на неї.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше