Глава XIV

— Можеш перепочити, — сказав містер О’Коннелл, злегка струшуючи зап’ястями і відходячи від Талії.

Дівчина сиділа на стільці, вчепившись у сидіння з такою силою, що пальці заніміли. Вона насилу відчепилася від сидіння і спробувала розім’яти задерев’янілі кінцівки. Уже кілька днів поспіль вона приходила до О’Коннелла, фахівця з пси-магії, який викладав на старших курсах. Це був чоловік середніх на вигляд років, з волоссям кольору пшениці, які доходили йому до плечей. Високий і худий, він завжди носив костюми-трійки і, коли Талія зустрічала його в коридорах академії, їй здавалося, що костюм у нього кожен раз різний. Талія здогадувалася, що без магії тут не обійшлося, тому що складно було б знайти такий гардероб, у який помістилася б така кількість костюмів. Хоча, знову таки, побутову магію ще ніхто не скасовував.

О’Коннелл завжди був серйозний, навіть похмурий, його блакитні очі, темно-сині по краю райдужної оболонки, нагадували шматочки льоду. Але за кілька днів, проведених поруч із викладачем, Талія розгледіла за кам’яним фасадом м’яку натуру.

Після події на вечірці, наступного ранку, Талія насамперед вирушила до Селін. Директриса вислухала дівчину й негайно викликала О’Коннелла, який з’явився в кабінеті практично в ту ж мить, ніби чекав за дверима. Ледве чоловік торкнувся чола Талії, він підтвердив побоювання дівчини. Жермен дійсно встиг огорнути розум Талії заклинанням. І не простим, а складним прокляттям залякування. Таке прокляття часто використовували темні маги на полю бою, щоби залякати противника, вселити такий страх, який звів би жертву з розуму, примушуючи тікати. На Талію ж чаклун наклав довгострокове прокляття, яке діяло не відразу, а поступово, день за днем ​​позбавляючи Талію спокою і змушуючи страх проникати все глибше в розум дівчини.

О’Коннеллу знадобилося кілька днів, щоби розібратися в хитросплетінні прокляття. Діяти при цьому потрібно було обережно й точно, адже найменша помилка, невірний рух і все піде прахом. Варто О’Коннеллу потягнути за неправильну нитку, щоби розплутати вузол прокляття, як заклинання впаде, руйнуючи водночас мозок Талії й залишаючи її овочем до кінця її днів. При всьому при цьому процедура зняття прокляття була не тільки кропіткою, але й болючою для Талії, адже кожне проникнення О’Коннелла в розум Талії приносило їй біль, немов її голову зсередини колють сотнями голок. Тому О’Коннеллу доводилося робити часті перерви, коли він помічав, що Талія зблідла більше звичайного, а на лобі її виступив піт.

Ось і зараз О’Коннелл перервався, наливаючи Талії води. Дівчина взяла склянку тремтячою рукою й тут же схопилася за неї другою, щоби не розлити рідину на джинси і футболку. Талія й так відчувала, як футболка на спині стала мокрою і холодною й неприємно липла до тіла, від чого руки Талії покривалися сиротами. Хоча холодно дівчині не було. Навпаки, кожен раз вона відчувала приплив жару до обличчя й у зоні потилиці.

— Залишилося ще трохи, — сказав О’Коннелл, теж відпиваючи зі склянки. Чоловік зняв піджак і закотив рукави сорочки, так що Талія могла бачити татуювання у вигляді дивних візерунків на передпліччях викладача. Але вже не перший раз дівчина спиняла себе, щоби не почати розпитувати про них. Це була не її справа. Вона подивиться потім у книгах. Тим більше, що вона вже зробила замальовки в блокноті.

— Як ти себе почуваєш? — запитав О’Коннелл, сідаючи на край столу й уважно розглядаючи Талію.

— Нормально, — збрехала Талія. Насправді відчувала вона себе жахливо, немов по ній проїхався бульдозер. До того ж не один раз. Але вона не хотіла показувати свою слабкість. Ні перед ким. Навіть перед тим, хто хотів їй допомогти.

— А в тебе очі завжди зеленим світяться, коли ти брешеш? — лукаво примружився О’Коннелл.

Талія відчула як щоки її червоніють і опустила очі в підлогу. Потрібно було щось робити з цим її палаючим поглядом. Останнім часом це повторювалося все частіше.

— Гаразд. — О’Коннелл поставив склянку на стіл із гучним стуком і підійшов до Талії. — Я тебе ще трохи помучу, а потім ти можеш йти.

Талія голосно зковтнула, поставила склянку на підлогу і приготувалася, заплющивши очі і знову вчепившись у стілець. Ледве дівчина відчула на своїх скронях дотик холодних пальців О’Коннелла, перед очима Талії замерехтіли зірочки. Ще через хвилину в зоні маківки почало поколювати. Поколювання почало переміщатися, розповзаючись, і Талія відчувала його вже у всій голові. Талія не знала, що робить О’Коннелл, але відчуття було таке, що її мозок перетворили в струни і з кожною миттю натягували їх усе сильніше й сильніше. І коли дівчині здавалося, що вони ось-ось лопнуть, струни обм’якнули, і Талія відчула щось мокре у вухах. Дівчина повільно розплющила очі й побачила перед собою О’Коннелла, який важко дихав, але, тим не менш, намагався тримати себе в руках.

Піднісши пальці до вуха, Талія відчула щось липке, а коли піднесла руку до очей, зрозуміла, що це кров.

— На сьогодні досить, — видихнув О’Коннелл і звалився в крісло, потираючи пальцями очі. — Можеш бути вільна.

Талія ще трохи посиділа, тому що знала — ноги обов’язково підломляться. Але через п’ять хвилин піднялася й на, злегка тремтячих, ногах вийшла з кімнати.

Розплутати павутину прокляття О’Коннеллу вдалося тільки на четвертий день. Талія кілька разів ледь не падала без почуттів, але якимось дивом змогла утримати себе в руках. О’Коннелл сам тримався з останніх сил. Він бубонів собі під ніс, щоками його стікали великі краплі поту, а загадкові татуювання на руках починали злегка світитися. Хоча Талія цього помітити не могла — очі дівчини весь час були щільно заплющені.

У день, коли О’Коннелл зняв прокляття, перед тим, як прийти до професора, Талія відчувала себе приголомшливо. Її параноя практично пройшла, депресія, що підступала, сховалася в тінь. Голова була легкою, немов повітряна куля. Дівчина була готова на будь-які подвиги.

Але тільки пальці О’Коннелла торкнулися її скронь, Талія зіщулилася, у голові затріщало, перед очима попливли плями. Дівчину занудило. Їй здавалося, що зараз усі її нутрощі стиснуться в один маленький клубок. Талія не почула, як О’Коннелл видихнув «Є», але відчула, як із носа її хлинула кров. О’Коннелл встиг вчасно відійти, коли Талія зігнулася на стільці навпіл і її знудило недавнім сніданком.