Глава XVIII

До Талії знову не приходили кілька днів. Весь цей час вона займала тим, що медитувала, глибше і глибше занурюючись у свою свідомість. Години пролітали немов секунди. Талія заплющувала очі вранці, розплющувала їх увечері, коли їй приносили її мізерну трапезу, а дівчині здавалося, що вона всього лише кліпнула.

Й ось на десятий день її перебування в ув’язненні сталося те, що не могла очікувати ні Талія, ні її ув’язнювачі.

Талія знову занурилася в медитацію, знаходячи внутрішній спокій. Цього разу вона поринула особливо сильно. Їй здалося, що її тіло злетіло, ремені спали і вона зараз ширяє під стелею кімнати. Її дух немов відокремився від тіла, вона бачила себе з боку: вона все так само сидить на стільці, зі зв’язаними руками й ногами. На шиї блищить металевий обруч. Обличчя її спокійне й безтурботне, немов вона спить. Талія дивилася на себе з боку й не розуміла, здається це їй, або вона дійсно дійшла до тієї точки занурення в себе, до того ступеня медитації, коли свідомість відокремлюється від фізичного тіла.

Талія захотіла наблизитися до свого тіла. Варто було їй тільки подумати про це, як вона опинилася прямо перед собою. Вона могла розглянути найдрібніші візерунки на антимагічному обручі. Підкоряючись внутрішньому пориву, Талія торкнулася тонкого металу кінчиком вказівного пальця. І раптом, місце, де вона притискала палець, засвітилося спочатку блідим світлом, яке ставало усе яскравіше й яскравіше, заповнюючи собою весь простір навколо. Талія відчула, немов потрапила у вир. Перед очима все закрутилося і її понесло назад у її тіло.

Талія розплющила очі. Вона знову перебувала у своєму тілі. Повітря навколо неї вібрувало. У кімнаті повисла тиша. І в цій тиші Талія почула тихе металеве клацання. Звук цей пролунав громом. Антимагічний обруч, розкрившись, впав на підлогу.

І тут Талія відчула, як уся її сила, її дар, її сутність, вирвалися з ув’язнення. Магія вихлеснулася із прихованих глибин, куди її сховали на довгих десять днів, а то й більше. Магія наповнювала кожну частинку її істоти, кожну клітину. Вона відчула таке довгоочікуване тепло у своїх жилах.

Невід’ємна частина її я, що була з нею з народження, знову запалала в ній, даючи відчуття, що вона знову знайшла свою цілісність уперше з того моменту, як розплющила очі в цій в’язниці, який, здавалося, стався вічність тому.

Уся її магія повернулася в один сліпучий момент. Талія навіть задихнулася, відчувши в собі цю силу. Їй стало боляче від тієї сили, що наповнювала її зсередини, прагнучи вирватися. І Талія випустила її.

Їй не потрібно було ворушити пальцями, щоби застосувати заклинання. Ремені опали, ніби їх розрізали гострим лезом. Талія, нарешті, змогла вдихнути на повні груди, коли ремені, що оперізували все їй тіло, впали на підлогу поруч із тим, що ще кілька хвилин тому було антимагічним обручем.

Талія кілька разів стискала й розтискала затерплі долоні й не наважувалася вставати, боячись, що ноги відмовляться її тримати. Посидівши трохи, розминаючи затерплі кінцівки, Талія все таки почала повільно підніматися, спираючись на підлокітники. Руки тремтіли, але спрямована в них магія не дозволила Талії впасти. Її немов з усіх боків підтримували невидимі сильні руки, і Талія повністю підвелася і випрямила спину, відчувши як хруснули хребці.

Талія більше не боялася; вона була холодна й рішуча. Вона рознесе це місце по камінчику, не залишивши нічого. Магія вирувала в ній — їй потрібен був вихід. Однак Талія не поспішала. Вона повільно підійшла до дверей і повторила стукіт, який чула від Стражниці.

Удар-удар-два-удар.

За дверима не було нічого чутно — метал був товстий і приховував усі звуки. Але Талія здогадалася, що по той бік дверей заметушилися. Талія почула, як ключ вставляють у замок; кілька разів провертають; лунає клацання замка. І двері повільно відчиняються назовні. Але вони не встигли відчинитися до кінця. Талія не стала чекати. Склавши долоні зап’ястями одна до одної, вона виплеснула хвилю магії на двері. Метал зірвало з петель і втиснуло в протилежну стіну з такою силою, що по бетону пішли тріщини. Двері придавили когось із її охоронців. Але Талії було не до цього.

Скориставшись замішанням, дівчина вискочила в коридор, кидаючи блискавки і фаерболи на всі боки. Ті маги, які біжали до неї, відлітали до стін, уражені її ударами. Кілька разів вони пустили блискавки у відповідь, але Талія з легкістю відбила їх атаки. Вона так давно не користувалася своєю магії, що вона немов зібралася в ній, як у посудині, яку забули під проливним дощем, і тепер вихлюпувалася через край.

Коли маги перестали з’являтися, Талія вирішила відчинити всі двері, які залишилися. Вона чула чиїсь голоси, отже, вона тут точно була не одна. Вона молилася тільки, щоби за цими стінами не мучили її друзів.

Талія розкривала двері одна за одною й дивувалася нелюдяності тих, хто заточив у цю в’язницю всіх цих людей. Їх, як звірів, тримали на ланцюгах, металеві обручі впивалися в шиї, зап’ястя й гомілки, розтираючи їх до крові. Усі, хто знаходився в камерах, були брудні й худі, ніби сиділи тут не один місяць. Деякі з них злякано зщулювалися в клубок, коли Талія намагалася до них підійти. Деяких людей Талія мало не на руках виносила, такі вони були слабкі. Дівчина не знала, хто ці люди, маги вони чи ні. Усе, що вона хотіла, — зняти з них усіх важкі ланцюги і вивести з цього проклятого місця. Щоправда, що вона буде робити після, — Талія ще не подумала. Але головне було — вийти. А там, може бути, Селін, нарешті, зможе її відчути. І прийде їй на допомогу.

Коли всі камери були відчинені і всі полонені звільнені, Талія повела їх до виходу. Ті, що були сильніше, підтримували під руки тих, хто ледве стояв на ногах. Талія йшла попереду, як ватажок зграї, готова в будь-який момент атакувати. Але до самого виходу втікачі більше нікого не зустріли. Очевидно, темні не думали, що хтось зможе втекти з їхньої магічною фортеці. Навіть Жермен не міг подумати про те, що комусь буде під силу самостійно зняти із себе антимагічний обруч.