Найстрашніші історії від Марусі Коляди

Історія друга. Про страшну пастку, в яку потрапив Димко

Дуже любимо ми з сестричками бувати у бабусі і дідуся влітку. Тут стільки всього цікавого! А особливо багато схованок. Можна ховатися у кущах, у високій траві, в кукурудзі… Ховаємося не тільки ми, а й маленькі кошенятка, яких у дворі аж троє.
Мені дуже сподобався Димко. Увесь такий голубий, а по ньому - наче білі хмаринки. Його полюбила не тільки я, а й мої сестрички. Кожній хотілося побавитись з ним. Отже з рук ми його не спускали – бавилась я, потім передавала Настуні, а потім – Мірочці. Щоб ніхто не ображався, що йому не дали Димка.
Врешті-решт котикові набридло, що його тримають на руках. Він сердито відштовхнувся від Насті і стрибнув у кущі. Ми стрімголов погналися за ним, але впіймати не вдалося. Димко наче крізь землю провалився – ніде нема.
Інші кошенята не давалися в руки і нам залишилося просто грати в піжмурки. Побігли у садок, а потім у городі для нас знайшовся великий кавун. Дідусь миттю поділив між нами червоні, мов жар, скибки і ми заходилися смакувати.
Аж раптом з-під татового автомобіля почувся Димків голосочок: ня-а-а-в! Ми затупотіли по двору, попадали на траву, стали зазирати під машину. Нема, ніде нема, а голос не припиняється.
- Димко, де ти? Йди сюди!
А як же він прийде, якщо так старанно від нас заховався – аж всередину, до самісінького двигуна! Наші пальці не пролазять крізь решітку! Дивиться Димко на нас зі своєї пастки і… плаче котячими сльозами. Ніяк не може вибратися, бідолашний.
Я також заплакала. А старші сестри побігли кликати дідуся. У нього є великі ключі, з якими він порається біля велосипеда. Хай спробує розкрутити решітку, за якою плаче Димко!
- Ой, дівчата, ви ж його змусили ховатися! Спокою від вас нема! Ану ж, давай, Димко, просувайся, не сиди там у кутку!
Марно намагався дідусь дістати кошеня, бо воно відсувалося все глибше і глибше. Дідусева спина вся забруднилася, лоб спітнів. Під машиною так незручно! Але ми були поруч і дуже хвилювалися за Димка. Як він потрапив у пастку? Залізти заліз, а вилізти – ніяк!
Може, виманити його чимось смачненьким? Ми почали тицяти крізь решітку кавун, але кошеня тільки кліпало очицями і наїжачувало спину.
Згодом дідусь відігнав нас:
- Не дражніть кота, хай він сам вгамується і роздивиться, може, й знайде вихід.
Ні, не знайшов, ще жалібніше став нявчати. Може, поранився там чимось, може, у нього вже кров виступила?
Здавалося, минуло дуже багато часу поки дідусь-таки спіймав Димка за лапки і потягнув до себе. Той навіть не пручався. Притих, перестав нявчати. Слухняно піддався дідусеві.
А дідусь стомлено розправив плечі, лежачи на траві, і погладив сколошканого Димка у себе на грудях. Кошеня припало до дідуся, ніби хотіло подякувати за порятунок. А потім, відчувши свободу, рвонуло в кущі.
Скільки ми не заглядали – не вилазило. Тільки лапкою втирало забруднений носик…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше