Наношок

Частина 1. Дім, милий дім

Смеркало. Я йшов, не поспішаючи, додому тихою вуличкою. На небі яскраво виблискував півмісяць і мерехтливо сяяли поодинокі зорі. Після зустрічі з Лін голова була переповнена думками і знову повернулась мігрень. Я гарячково намагався перетравити все, що вона сказала.

От і мій будинок. Відчинився ліфт, я зайшов, рука потягнулася до кнопки 5…

- Зачекайте!.. – пролунав голос дівчини, що також забігала в будинок.

Я притримав ліфт, поки вона добігала, і різкий біль знову пронісся в голові – чортова мігрень.

- Дякую, що зачекали, – заходячи в ліфт, мовила дівчина.

- Мені на п’ятий, а вам?

- О, мені теж, – натиснувши на кнопку, здивовано відповіла незнайомка. – Видно, ми з вами сусіди. Я переїхала сюди позавчора. Моє ім’я Аврора.

З усмішкою на обличчі вона простягла руку, а я подумав, що Аврора – таке рідкісне ім’я. І здається, десь я сьогодні його вже чув…

- Мене звати Алекс. Приємно познайомитися.

Я простягнув їй руку у відповідь і потис. Аврора…

Ліфт приїхав.

- Ну, якось іще зустрінемось!

Вона вийшла й попрямувала до своєї квартири.

- До зустрічі! – крикнув я їй услід, одночасно намацуючи в кишені ключі.

Знову різкий біль. Я похитнувся. Чорт…

Дивно: колишня сусідка з’їхала лише тиждень тому, і вже так швидко знайшли нову орендарку, та ще й у такому непривабливому районі, далеко від центру.

Відімкнувши двері, я попростував одразу на кухню. Майже тиждень мене не було вдома, тож усі речі довкола здавались дещо незвичними. Я поставив чайник і вже за хвилину приготував зелений заварний чай.

Аврора… А! Точно! Сьогодні капітан по телефону повідомив про нову напарницю, стажерку. Не раз я казав йому, що працюю сам, і все-таки не послухав він мене. Тільки її не вистачало. Завтра точно переговорю з ним знову й попрошу прилаштувати стажерку до когось іншого.

Голова розколювалась від болю, тож я випив чаю й одну таблетку, щоб зняти мігрень. Приліг, подумав, про Лін – і заснув.



Володимир Верста

Відредаговано: 25.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись