Частина 1. Невидимий постріл

Наступного дня я прокинувся знову за хвилину до сьомої. Як завжди, ввімкнув телевізор і почав готувати сніданок. Саме розпочинались ранкові новини.

«Випуск новин станом на вівторок. Вночі двоє безпритульних померли…»

Дзвінок у двері – я швидко пішов відчиняти. Це була Аврора. Я не очікував, що вона буде чекати на мене, втім, попросив ще кілька хвилин, повернувся в кімнату, вимкнув телевізор, одягнувся, і ми разом вирушили на роботу.

Погода була чудова. Аврора сьогодні була мовчазною, проте зрештою таки оживилась і почала згадувати вчорашній день.

Ми прийшли.

- Баррі, вибач, зовсім вилетіло з голови. Шеф підкинув нову справу, от я і забув про нашу зустріч…

- Привіт, Алексе! Та нічого, буває. Проблему так і не вирішив, бачу?..

- Та… Ну все, до зустрічі, бо вже от-от почнеться ранкова нарада, – поспіхом відповів я Баррі.

Ми пішли в кабінет.

- Про що це він, що в тебе за проблема? – здивовано запитала Аврора.

- Та так, нічого особливого… Ходімо швидше, бо запізнюємось, – незграбно викрутився я.

Ми зайняли свої місця, і враз я помітив, що всі на нас дивно задивляються.

- Доброго всім вівторка! – вітаючись, зайшов шеф. – Справи на сьогодні… Вночі від зупинки серця померло двоє безпритульних, як і, власне, вчора вночі одна людина. На збіг не схоже, та можливо все. Алексе, ця справа вам із напарницею. Глянете, що там, а якщо нічого не знайдете, закриєте справу і спишете все на серцевий напад.

Що ж, можливо, ще одна нерозкрита справа. Явно проста – таке новеньким дають – і принизлива для такого досвідченого детектива, як я.

Хтось за моєю спиною тихо насміхався. Я незадоволено повернувся і глянув назад – посмішки затихли.

- Всі вільні. Алексе, залишися на хвилинку! – зупинив нас капітан і, коли всі вийшли, звернувся до мене: – Що там із вчорашньою справою? Мені телефонував директор компанії, питав, чи щось відомо, пропонував різну співпрацю…

- А нічого: ніхто нічого не бачив, не чув, записів немає, з доказів лише одна розплавлена куля; залишилось чекати експертизи Майка. До речі, дивно: вчора доводилось із директора витягувати все щипцями, а тут він ураз готовий співпрацювати, – відповів я.

- Та що дивного: там збитки на великі гроші, от і метушиться. Ну що ж, зрозуміло. Сьогоднішня справа, до речі, спеціально для твоєї напарниці.

- Джефрі, я, звичайно, пам’ятаю твою обіцянку підкидати нам легкі справи, але ж не такі пусті. Втім, нехай: для звіту зійде.

Ми з Авророю вийшли й попростували до виходу.

- Так от чого ти вчора був у шефа: хотів, щоб нам давали простіші справи. Але навіщо? – спантеличилась і занервувала стажерка.

- Так. Я хочу, щоб твоє стажування минуло без пригод. Спокійно дам тобі закінчити атестування, а тут головне, щоб ти дожила до його завершення. Тому зараз нам не треба ніяких перестрілок: ще не вистачало, щоб я стажерку втратив…

- А… Ну… Зрозуміло, – відповіла Аврора, побачивши мій незадоволений вираз обличчя, який змусив її відкинути ідею сперечатися зі мною. – То куди ми тепер?

- До коронера. Треба дізнатися деталі смерті тих трьох людей.

Ми попрямували в підвал.

- Власне, це був серцевий напад, зупинка серця. Тож можете закривати справу, – констатував факт Моріс, наш коронер.

- Невже немає жодних вказівок на насильницьку смерть? – запитала Аврора.

- А це хто? – звернувся до мене Моріс.

- Моя напарниця, Аврора Кім.

- Напарниця? – здивовано глянув на неї Моріс. – Ти ж наче сам працюєш?

- Уже ні. Морісе, переходьмо ближче до справи.

- Ні, вказівок на насильницьку смерть немає. Це природна смерть.

Хоч щось добре: на одну справу менше.

- Тоді сміливо закриваємо справу: збіг, не більше, – я потягнувся за документами, щоб отримати підпис Моріса.

- Але… Є одна примітна деталь, – зупинив мене Моріс. Думаю, вам буде цікаво послухати. Ти не відволікайся, готуй документи, а я розповім. Отже, на вчорашній жертві був фітнес-браслет, і він зафіксував пульс перед смертю…

- І що? – запитав я.

- Річ у тім, що ці три жертви не мали ніяких проблем із серцем. Серцевий напад почався десь за п’ять хвилин до їхнього часу смерті. Спочатку пульс учорашньої жертви, як показує розтин, почав стрімко зростати, а потім, як свідчать дані фітнес-браслета, став різко сповільнюватись, і так аж до зупинки серця. В організмі я не знайшов слідів ніяких препаратів. У сьогоднішніх жертв ситуація така, що пульс також почав швидко зростати. По факту, це природна смерть.

- Тобто ти хочеш сказати, що за два дні від серцевого нападу з тим самим патерном померло три людини, які не мали раніше проблем із серцем?

- Саме так! – впевнено відповів коронер.

- Дивно, звичайно, це все, дуже дивно… – задумливо мовила Аврора.

- Ну що, закриваєш? Даєш на підпис, Алексе? – запитав Моріс.

- Ні, ми з’їздимо на місця смерті й оглянемо все там, – вирішив я.

- Марна справа, Алексе. Ми там і так уже все перерили. Нічого нового не знайдеш.

- Їдьмо, Авроро! Чекай на мене біля машини. Я візьму деталі справи.

Я все взяв і повернувся.

- Ти за кермом. Я поки перегляну все.

Я уважно читав документи, поки ми їхали на вчорашнє місце смерті. Це сталося на дорозі, тож шукати щось там не було сенсу, та я сподівався, що неподалік будуть камери спостереження і вдасться відстежити останні хвилини поїздки.

- Приїхали. Це тут, – повідомила Аврора.

Я вийшов, вона пішла за мною…

- Що ми шукаємо?

- Камери спостереження, – відповів я.

Пройшовшись вуличками, ми не знайшли жодної камери. Вирушили на друге місце смерті.

Там я почав оглядати все, нічого дивного не помітив, та все ж побачив поблизу три камери спостереження.

- Ось камери: одна, друга, третя. Хоч би вони працювали, – з надією сказав я. – Ця, здається, з отого продуктового магазину. Ходімо туди.