Наперекір дружбі

Глава 28. Слава

Весь час думав про те, що Саша робить там, з ним... Сказав собі в жодному разі не телефонувати. Не треба відривати її, нарешті вона добилася свого і там, у поїздці, вже остаточно все вирішиться. Напевно, повернуться і зʼїдуться чи щось таке.

А що, Саша вміє готувати, піклуватися про інших, я це точно знаю... Вона не буде боятися відповідальності чи чогось такого: для коханої людини вона зробить все, так само як і я.

— Славо, — Аліна торкнулась рукою мого плеча і вивела з роздумів.

Я аж сіпнувся: зовсім не помітив, як вона увійшла до кабінету.

Подивився на неї... Зрозумів за поглядом, що Аліна, схоже, переживала за мене.

— Славо, якщо тебе щось хвилює, ти завжди можеш поговорити зі мною, — тихо сказала подруга, погладивши мене по плечу.

Я лише кивнув, продовжуючи думати про своє. Не знав, як правильно вчинити. З одного боку, краще взагалі нічого не робити, а з іншого... Серце буквально кричить про те, що мені треба поговорити з Сашею якомога скоріше...

— І взагалі, ти ж знаєш, я... Моє ставлення до тебе, — сказала Аліна, чим знову привернула мою увагу.

Потім облизнула губи, і, тихенько видихнувши, подалась вперед і обережно торкнулась своїми губами моїх.

Я цього не очікував... Вона ще ніколи не робила нічого подібного. Завжди тримала себе в рамках, ми цілувались тільки на тій грі, на Дні народження...

 

Спантеличений, відсторонився від неї, і зазирнув в очі.

 

— Аліно, я не можу, пробач.

— Але її тут нема, ви не будете разом, ти... Ти ж тільки страждаєш через неї, як ти не розумієш, — тихо сказала вона, в очах вже стояли сльози. — Мучить тебе, не дає жити далі, постійно дзвонить, не хоче, щоб ти відпускав її.

— Саша не така, — відповів не так вже й впевнено, як раніше. — І взагалі ми з нею тільки друзі. На цьому все. Вона ніколи не зробить чогось наперекір цій дружбі, вона бажає мені щастя...

— Ти намагаєшся переконати мене чи себе? — перші сльозинки скотилися її щоками. — Ні, не відповідай. Подумай про це і будь чесним хоча б із собою, — сказавши це, вона розвернулася і швидко пішла до дверей... Плакала.

А я впізнавав у ній себе самого, і від цього легше не ставало. Хоча, я принаймні не відповів на її поцілунок і розставив всі крапки над «і» одразу, не даючи їй зайвих надій.

Як на мене, краще так, аніж грати в мовчанку, а потім зізнаватися подрузі в коханні до іншого...

Чорт... Я не маю злитися на Сашу. Вона просто здивувалась, так само як і я зараз з Аліною. Надто м’яка і добра, вона всього-на-всього розгубилась. А я вже собі напридумував, що мовчання — знак того, що вона хоче цього. А їй, скоріш за все, було просто ніяково.

Чорт... Невже вона відчувала те ж саме, що відчув зараз я? Ні... Не може бути, просто не може...

Я буквально підскочив зі стільця і швидко підійшов до вікна, відкрив його навстіж.

Холодний, вже зимовий вітер як лезом пройшовся обличчям.

Плекати дурні надії, сподіватись на щось... Який же я ідіот. Змусив її мучитись через свої приколи, свою вічну закоханість, яка, схоже, і не збиралась минати. Ані відстань, ані красива і приємна закохана в мене дівчина так і не змогли змінити цього.

А найдивніше в цьому всьому, що я і сам не надто хотів, щоб це змінилось. Кохати Сашу... Не знав нічого кращого за це. І нехай у нас був лише один поцілунок, нехай вона не кохає мене, я все одно не хотів втратити ці свої почуття до неї.

Напевно, це якийсь підвид мазохізму...

Я невесело усміхнувся, коли знову подув сильний вітер, і заніс до кабінету крихітні сніжинки: Новий рік наближався просто з блискавичною швидкістю. Раніше думав, що дні без неї будуть тягнутися жахливо довго, однак все ж зміг зосередитись на роботі. Аліна дуже допомогла... А я її так образив.

Напевно, для Саші я так само був такою собі жилеткою. І це нормально, саме це і мав робити нормальний друг — бути жилеткою, але хоч так залишатись поряд. Мені ж було достатньо бути поряд, я був щасливий просто жити з нею в одному будинку, снідати, дивитися фільми. Авжеж, це не могло продовжуватись вічно, але ж міг потерпіти трохи довше... Хоча, це вже не так важливо.

Коли стало зовсім холодно, все ж вирішив закрити вікно. Не знаю, чи то я так себе наказував, чи то просто намагався відволіктись на цей львівський холод.

А потім сів за комп’ютер і спробував знову зосередитись на роботі. Мій всесвіт, яким для мене все ще залишалась Саша, зараз мав відійти на другий план. Хоча б на деякий час, бо зараз мені було надто боляче...

Аліна, схоже, вирішила діяти по такій самій схемі, і сьогодні ми вперше не пішли обідати разом. П’ятниця скінчилась і я залишився один... Знову.

Вихідні ж весь час провів на квартирі. Постійно дивився на телефон і боровся з бажанням подзвонити Саші. Уява підкидувала різні картинки за участю Саші та Жені і це буквально зводило мене з розуму... Вони дійсно поїхали вдвох... Хоч я і знав, що вона кохає його, все одно цей факт ніяк не хотів вкладатися в моїй голові.

Все ж щирою, відвертою, та й просто самою собою вона була тільки зі мною. А те, що було між ними з Женею — не справжнє. Саша просто намагалась стати кимось іншим, аби він закохався в неї, але парадокс був у тому, що та роль, яку вона грала перед ним, то була вже не вона. Тобто, навіть якщо він і закохається, то не в неї, а в спланований і змодульований нею образ. Виходило, Саша в якомусь сенсі теж була конструктором, як і я.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше