Наперекір дружбі

Епілог

Саша

Навіть не віриться, що минуло два роки з дня, коли я сказала "так" Славкові. Тодішній Новий рік був знаковим для всієї моєї родини. Коли я дивлюся на Іннусю, донечку Каті, одразу згадую, що саме такий вік нашим стосункам. Вони ще поки маленькі, але скоро-скоро зростатимуть.

Ми відсвяткували пишне весілля вже навесні. Попри те, що офіційно зустрічалися ми досить мало, однак знали одне одного вже настільки добре, що, не зволікаючи, розпочали підготування. Свято видалося розкішним, втілилися всі мої мрії. Найголовніша з них — кохана людина поруч.

Потім ми відправилися на декілька днів у весільну подорож, однак затриматися там не вдалося, бо на Славу чекала робота. Тепер, коли він став головним конструктором Київського бронетанкового заводу, мав багато часу приділяти своїм обов'язкам. Та я не ревнувала, бо теж часом допізна працювала в своїй компанії. Проте, повертаючись додому, на нас чекали родинна злагода і сімейний затишок. Я літала на крилах щастя, шкодуючи лише про одне — що стільки років не помічала своєї долі, змушуючи його страждати від нерозділеного кохання. Насправді ж, зараз здалося, я завжди його кохала, просто не розуміла цього. Так, і таке буває.

Та на цей Новий рік я готувала для Слави особливий подарунок. Він мав бути моєю відповіддю на коробку з сюрпризами, з допомогою якої я отримала пропозицію руки й серця.

Цього року ми знову вирішили святкувати всією великою родиною: наші батьки, Катя і Ліна з сім'ями, молодші сестри Слави, навіть запросили Олю і Женю (вони нещодавно теж одружилися, проте всі ці роки ми дружили сім'ями). В будинку моїх батьків знайшлося місця для всіх. П'ятиметрова красуня-ялинка стояла в холі й діставала навіть другого поверху, а Іннуся з задоволенням намагалася стягнути іграшки, які лише могла дістати. Старші дітлахи бігали навколо неї і гралися блискучою мішурою, якою був прикрашеним увесь будинок. Ми ж, дорослі, прекрасно проводили час за пишним столом у теплих розмовах. Однак, коли північ близилася, я взяла коханого за руку і попросила вийти з-за столу разом зі мною.

— Я хочу першою подарувати тобі дещо, — прошепотіла я і провела його до ялинки. Серед безлічі подарунків знайшла один — коробочку з золотою обгорткою, в якій містився сюрприз. Подавши його в руки коханого, я, сяючи щастям і зворушенням (мені ж було відомо, що там всередині), попросила його розгорнути дарунок, вже передчуваючи реакцію. 

— Коханий, моє життя, моє щастя, — няжрозпочала я, ніжно торкнувшись долонею його щоки, — Ти навчив мене по-справжньому кохати, показав, якими мають бути стосунки: щирими, сповненими взаєморозуміння і взаємопідтримки, палкими і ніжними. Ти здійснив мої найзаповітніші мрії, завжди був поруч. Тепер моя черга здійснити твої мрії... Нехай цей рік буде особливим...

Він дивився на мене з особливою ніжністю і розчуленням. Хотів щось сказати, але я знову звернула його увагу на коробочку. А коли він почав відкривати, я затамувала подих в очікуванні його реакції.

 

Нам не хочеться з вами прощатися))))) Тому останній солодкий шматочок книги в середу))))))




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше