Розділ 3.Кому вірити ?

— Чому я така голодна навіть, якщо я перше тільки їла… Напевно, я хочу крові,- роздумувала я, слухаючи вчителя.

— Райан, можеш мені розказати, що було задано на сьогодні, — звернувся педагог до учня, який сидів на другій парті разом і ще з одною дівчиною.

  Райан не високо росту приблизно така, як і я.У нього світле волосся, яке зав’язане в невеличкий хвостик. А його шкіра така біленька, як і його волосся.

— Ого, цікаво чого до того я не бачила його? — прошептала я, здивовано.

—Так,ти його іще й не бачила… Він часто хворіє тому рідко приходить на уроки,- прошептала мені у відповідь однокласниця, яка сиділа біля мене.

— А зрозуміло…

 Хлопець відповів на запитання вчителя й сів на своє місце. Тоді визвали мою однокласницю, яка сиділа поряд і виявляється її звати Анна. Так же, як і мою сусідку, яка померла із-за поже…Через мене так буде вірніше.

— Ей, Джулія, ти виглядаєш не дуже добре, — прошептала до мене Анна.

— А? Зі мною все гаразд… Просто згадала те, що не потрібно було.

 Я дуже здивувалась, що вона зі мною заговорила тому, що до того Анна зовсім не подавала знаків життя.

— Ех, напевно, кров Райана дуже смачна… Так про, що це я таке думаю, — подумала я, вдаривши себе легенько по лицю, щоб скоріше прийти до тями. Але натомість на мене тільки косо подивилася Анна, напевно, подумавши, що я божевільна. — Швидше б урок закінчився…

 Я обернулася, щоби поглянути на годинку й помітила погляд Еріка, який пильно дивився на мене. Тоді я поглянула прямо йому у вічі, але він натомість тільки відвів погляд, подаючи вигляд, ніби нічого й не було.

— Дивний він… А якщо він мене підозрює? Та ні не думаю… — задумалась я, як почула звук дзвінка.- Ура! На решті їсти.

 Але я не найшла пакетика з кров’ю. Я весь портфель перевернула, але його не знайшла. І тоді в мою голову приходило тільки одне: «Не вже я його дома забула. А якщо його хтось забрав, коли в нас був урок на подвір’ї… Кепські справи»,­­­­- і я квапливо зібрала рудяк і побігла додому.

--------------------------------------------

— Із-за пакетика я зовсім забула про покарання,- подумала я, поглянувши на вчительку.

— Даю тобі ще один шанс. Лише на цей раз за тобою буде спостерігати наша староста,- мовила вчителька, шукаючи очима дівчину.

— Анні сьогодні не має, — сказала одна з учениць.

— Гаразд тоді… — пробубніла жінка, поглядаючи кого б вибрати.- Тоді Ерік пригляне за Джулією, якщо вона сама не вміє,- сказала вона, попросивши всіх сісти за свої місця.

 Не уявляєте, яка я була зла.Я вже хотіла кинути все і висловитись. Але згадала, що остання розмова з Робертом була не із самих приязних тому мені краще таке не робити. І час взятися за роботу.

                              --------------------------------------------

1 день тому :

— Ти хочеш сказати, що хтось забрав твій пакетик із кров’ю? — сердито мовив чоловік, вдаривши по столу.

— Чому ти підвищуєш голос на мене?! — грубо відповіла дівчина, попросивши всіх слуг вийти з кімнати.

— Вибач… Я дуже здивувався просто.

 Кабінет, у якому проходила розмова, був дуже розкішний. Прості вампіри явно не могли собі таке дозволити.А вінтажні вікна були прикриті сірими шторками, якими колихав вітер. Запах тільки приготовленого чаю доносився по всій кімнаті, перебиваючи запах свіжого повітря. Дівчина присіла на диван, який був поряд біля пана, поставивши свою сумочку опліч. Чоловік який сидів за столом виглядав років на п'ятдесят і сиве волосся це видавало. Було помітно, що його вбрання було таке розкішне, як і кімната. Тому можна припустити, що в нього є свої швачки, які вже показують його статус, як впливового вампіра. Навіть слуги не так інсценують високий статус, як швачки. Тому ця робота почала набувати великої популярності в той час.

— Роберт, я не на тому ж рівні, що і твої слуги… Напевно ти подеколи про це забуваєш.

— Джу, давай краще не сваритись, а то в нас і без того багато суперників.

— Як скажеш. Так, що ти хотів?

 Поставивши чай на стіл пан потягнувся до свого стелажа ,в якому знаходиться багато паперів.

— Що це?

— Це все, що тобі знадобитися,- мовив він, кинувши до неї листки.

— Це газети?

— Ти вже прижилась у світі людей, а тепер пора й діяти. Не кажи мені, що ти й насправді вчитися захотіла?

— Авжеж ні —, заперечила дівчина, поглядаючи на інформацію, яка була в газетах.— Стефан Гіббз? — прочитала вона здивовано.

— У першій газеті розповідається про Стефана Гіббз, який являється, головно командуючим людей. Там іде мова про його життя та, як він став головним. Про його сім’ю та кар’єру. Він наша головна ціль. Але, до нього добратися важко тому треба іти поступово.

— О це вже цікавіше. Щось відомо про його сім’ю?

— З першою жінкою вони розвелись, але від браку залишилася дитина. Далі він вдруге одружився й у тої була дівчина, якій тепер приблизно 20 років. Але тепер вона, як так зрозумів живе з мамою. А от від першого браку дівчинка залишилася з батьком, їй приблизно 17 років і йдуть чутки, що дитина німа.

— Так його перша дитина мій одноліток... Це дівчина так?

— Так. Стефан був одружений два рази від першого браку залишилася дівчинка тій, що 17. Але вона на публіку показувалася, коли була маленька, але, як тільки батьки розвелися, то ні. Поговорюють, що вона німа. А от з іншою взагалі друга історія.

— Як усе складно. Так чому думають, що перша дитина німа?

— Вона ніколи не говорила так говорять у газетах, — сказав чоловік, поглянувши на гостю.

— Зображення їхнє є?

— Тільки старшої  та Стефана,- мовив чоловік, протягнувши плівку.

«Фотокамера» — це було найімовірніше відкриття у світі людей. Як тільки вона з’явилася, то почала набувати велику популярність. Люди тільки привчалися нею користуватися тому всі фото були не якісні та розпливчасті. Іще й чорно білі. А от вампіри такої насолоди не мали, тому всіма способами намагалися викрасти знахідку. І це їм вдалося і вони випустили свою «фотокамеру» яку назвали " мілфот».Але однаково люди та вампіри полюбляли більше зображати за допомогою малюнків, ніж фотографувати, особливо портрети.