Розділ 5. Чорний чи білий?

— Тобі так підходить цей образ, звичайно, пов’язка сюди не пасує, але, як уже є,- мовила Ребекка, поглянувши на мене.

 Після закінчення уроків я з Ребеккою та Амандою пішли вибирати мені наряд. Ну, як вибирати, у нас він і був тільки один. Ми знаходились у коморі, у якій можна було знайти все тому через це там був великий безлад. Тим саме помітно, що тут давно вже ніхто не прибирав. До маскараду в нас залишилося не так багато часу тому я квапливо вдягнулася, показавшись дівчатам. Вони були в захваті від мого наряду.Я підійшла до дзеркала й побачила на собі весільне плаття, яке було на половину чорне наполовину біле. Однокласниці натягнули на мене корону та сережки.І, безперечно, не забули про фату.

— Все тепер ти готова всіх покоряти,- сказала Аманда з посмішкою.

— Я, звичайно, перепрошую, але хто я?

— Ти не впізнаєш нашу принцесу? — здивовано відреагували на мої слова супутниці.

— Принцесу?

Тоді Аманда витягнула полотно, яке валялося позаду.І почала малювати начерки.

— Вона в нас художниця тому не дивуйся так,- прошептала Ребекка до мене.

— Колись давно панн одружився із селянкою,- мовила Аманда, зобразивши чоловіка та дівчину, у якої на руках була дитина,- Народилася в них дитина, але коли їй виповнилося п’ять — батьки розвелись. Далі чоловік одружився з іншою, у якої вже була дочка,- мовила вона, швидко зображаючи це.

— Хто цей чоловік? — запитала з цікавістю я.

— Це наш головнокомандувач, — пробурмотіла Ребекка.

— Стефан?

— Ти так мовила, ніби не знаєш ім’я нашого головнокомандуючого, — відповіла мені Ребекка з дивним поглядом.

— Так дівчата, що ж було далі. Діти виросли та його рідна дочка, як показувалася на публіку в 5 років і після цього більше не з’являється. А коли ще була та все мовчала із-за чого говорять, що вона німа,- коли ми звернули на Аманду увагу, мовила вона, зобразивши дівчинку, яка прикрила свій рот рукою.

 Якщо говорити відверто, то вона дуже гарно малювала так, що все співпадало з її словами.

— А на рахунок його падчерки та вона часто з’являється на публіку. Вона дуже вродлива й до того ж розумна. Але коли її вітчим заставив вийти заміж за 40 річного дядька, то вона прийшла в цьому платті, яке є на тобі, — розповіла однокласниця, поглянувши на мене.

— І сказала головнокомандуючому:«Батьку, якщо я сьогодні одружусь, то можеш вважати, що заодно побував на моїх похоронах. Я не буду жити з тим, який тобі приглянувся. Якщо хочеш можеш сам ставати під арку з ним», — додала Ребекка.

— Так, так і тому її всі полюбили. Тому, що вона така незалежна і стала першою дівчиною, яка відмовила в заручинах.

 Я дуже здивувалася сказаним словам тому, що у вампірів немає такого поняття, як не можна відказати чоловіку в заручинах. Звичайно, я не заперечую, що у вищих людей свої примхи та можуть і заставляти.

 --------------------------------------------

 Я вже перебуваю на маскараді. Всюди шум і галас. Зала не розташовується в школі, а в наступній будівлі, яка розміщувалася біля неї.Я так зрозуміла вони ще спеціально запросили музикантів, які будуть розвеселяти атмосферу. На вході нам дали номерки за допомогою, яких за нас можуть проголосувати. Усім цим займався чоловік у кінці зали з коробкою за допомогою, якої і проводилося голосування. Люди скидали туди папірці з номерками, а він спостерігав за тим, щоби не шахрували.

 Трішки побувши між людьми мені стало погано і я зрозуміла, що я голодна. Вийшовши із зали я опинилася в коридорі. Як тільки дочекавшись до поки всі підуть я хотіла досягти пакетик із кров’ю, але раптом почула чиїсь кроки тому хутко заховала його.

— О це ти ж Джулія, — звернувся до мене знайомий, поглянувши на мене.

— О це ж ти…

— Ерік.

— Саме це я хотіла сказати. Ти також прийшов на маскарад?

 Кожен раз коли я говорю з людьми в мене починається синдром паніки. Мені дуже незвично, але я вимушена. Тому я перші тижні навіть ні з ким заговорити не хотіла.А тут майже з ними цілий день.

— Я думав ти будеш вампіром,- мовив Ерік, роздивляючись мій наряд.

— З чого б то?

— Та я в тебе не так недавно знайшов пакетик із кров’ю от і подумав ти хочеш бути вампіром,- сказав, він підпершись до стіни.

 Тоді я згадала про, що він. І лише тепер я зрозуміла, чому він був тоді такий спокійним.

— А та я хотіла стати, але потім передумала,- перше, що я встигла вигадати.

— А зрозуміла,- мовив він таким голосом, ніби саме це він хотів почути.

— А він знає, що я не дуже задоволена його компанією. Можливо, замість того, щоби тут просто так стояти пішов би по своїм справам. Усе ж таки я їсти хочу! — незадоволено подумала я.

— Ти береш участь у конкурсі? — мовив він через пару хвилин мовчання.

— Так. А ти одягнений, як зазвичай не схоже, що ти також.

— А та тут мене попросили віднести деякі папери. Краще тут, ніж вдома.

— Чому ти так… — не встигла я запитати, як мене перебила Ребекка.

— Ей, Джулія, я думаю, де ти пропала. Прийшов час для голосування. Ідемо,- мовила вона, затягнувши мене в середину.

 Усі вже голосували. Мені зовсім було не до того тому я просто вибрала випадкову людину. Тим часом Еріка я вже не бачила. Мені стало погано, почало паморочитися в очах тому я хутко вибігла із зали, поки дівчата не бачили мене. Але, як тільки я вийшла в моїх в очах зовсім усе потемніло…

 ---------------------------------------------------

 Як тільки я прийшла до тями перед собою я побачила Еріка, який поглядав у вікно. Я оглянулась і зрозуміла, що, напевно, знаходжусь в ординаторській.І єдине, що я пам’ятаю це те, як я вийшла з зали.

— Ти вже проснулась,- мовив Ерік, поглянувши на мене.

— А, що зі мною трапилось?

— Ти вийшла з переміщення я не встигнув на тебе поглянути, як ти вже звалилася на пол. Я хотів попросити допомоги, але через те, що були результати маскараду мене ніхто не чув. Тоді я знайшов ординаторську і приніс тебе сюди. Тому, що я зрозумів, що ти просто знепритомніла.