Розділ 6.Напарник.

Хлопець сидів за партою і спостерігав, як працює його однокласниця. Як тільки вона вийшла та її вже довгий час не було він зіскочив із парти та наблизився до виходу. Але спіткнувся об портфель, який валявся на полу. Хлопець хотів поставити його на стілець, як звітам випало щось. І він дуже здивувався, коли перед своїми ж очима побачив пакетик із червоною рідиною. Він відкрив вміст і попробував на смак і це було не, що інше ,як кров. Коли він почув чиїсь шаги, то він хутко прийняв позицію, яка в нього була до того. Весь час, коли дівчина працювала той тільки поглядав на неї, поправляючи своїм кольором, як каштан, волосся. Тоді дівчина запитала, що ж ним не так, а він натомість протягнув її пакетик. Удавши, що без поняття, що це таке.

— Ерік, мені пора тому зачиниш клас, — мовила однокласниця хутко втікши так, що хлопець не встиг і словом обмовитись.

— Реакція саме така, яку я очікував. Я все ж такі думав, що це не та дівчинка. Ну що ж заграємо? — пробурмотів з усмішкою хлопець, йдучи з академії.

Після того Ерік почав приділяти багато уваги Джулії — його однокласниці. Чисто випадково зустрівся з нею на маскараді ,якщо до того на такі заходи ніколи не ходив.

--------------------------------------------

В ординаторській:

— У мене  в горлі пересохло можеш принести води? — мовила Джулія до Еріка, подаючи вигляд що ,якщо він не принесе, то вона помре.

— Звичайно. 

 Але Джулія не знала, що актриса з неї погана. Ерік став за дверима й бачив, як вона дістає пакетик із кров’ю й тоді в нього сумнівів не залишилось. «Вона вампір» - переконався він.

— Джулія, ти не на того напала, — пробубнів він собі під ніс, коли наливав води.

 --------------------------------------------

— Який же тут безлад,– мовив Ерік, забираючи павутину, яка лізла йому до рота.

— Двері ще досі відчинені. 

— І військові також працюють і чекають ,коли ж я їм усе розкажу про тебе.

— Присаджуйтесь, — мовила я, стискаючи зуби.

Я іще толком не відійшла від того, що він знає, що я вампір. Але я була вимушена пустити його у свій дім, ну він і не питав просто зайшов без дозволу. Усе ж таки мені треба було бути обачною. І ,як же багато він знає? 

 У кімнаті було темно тому я спотикалась у все, що бачила до поки не найшла якусь не догорілу свічку. І мене дуже здивувало ,коли Ерік протягнув до мене сірники.

— Невже ти куриш? — мовила я, запалюючи свічку.

— Ха, просто на всяк випадок усе ношу їх. А що не любиш хлопців ,які курять? — з дивною усмішкою сказав він це.

 — Так не люблю, але на рахунок тебе мені  однаково, просто запитала, — відповіла я, присівши навпроти. - Ну так чого ти хочеш?

— Мені нічого не потрібно від тебе.

 Він сидів на червоному дивані, який у будь-яку хвилину міг рухнути. Сказавши це Ерік поглянув на картину, на якій були зображені ми з батьками. Там я ще була зовсім крихіткою. І до мене зразу прийшли спогади, як ми навмисно для цієї картини ходили до маминого брата. Він тоді був початківцем-художником. Але тепер не знаю, що з ним і де він.

— А ти не змінилась,– пробубнів Ерік, поглянувши на мене.

— Я не думаю, що ти прийшов сюди, щоби поглядати на мене. Кажи прямо, що тобі потрібно і хто ти такий, — промовила я із сердитим тоном.

— Хто я такий? Мені цікавіше — це хто ти така!

Після цих слів він наблизився до мене й поглянув мені прямо в очі.Я навіть не встигла зобразити висунутись, як Ерік зірвав мою пов’язку з ока. І він побачив мої різноколірні очі. Настало мовчання я думала після побаченого він почне якось діяти тому, що я не тільки вампір. Але Ерік тільки відсунувся й через пару хвилин на його обличчю з’явилася усмішка, яку я до того ніколи не бачила. Я навіть уявити не могла, що в нього там на думку спало.

— Хах, цікаво. Як ти себе називаєш? Мішанка, не то й не то?

— Що тобі потрібно?- мовила я, зрозумівши, що він явно не проста людина тому, що другі б по іншому реагували. А він відкрито не боїться мене, а хоче, щоби це я його боялась.

— Ти ж сюди прийшла не просто так? Тоді буду твоїм союзником.

— Що? — мовила здивовано я від почутих його слів. Що, що, а цього я точно не очікувала почути.

— Мені не вигідно тебе здавати. У тебе ж якісь плани на людей? Хочеш їх усіх знищити?

— Чому я маю розповідати мої мотиви?

 — Так і знав. Гаразд, тоді вважай, що я твій помічник, — мовив він, протягнувши до мене свою руку.

 — Ти так жартуєш над мною? Як ти можеш мені допомогти, якщо навіть не знаєш навіщо я тут?

— Хм, можеш вважати, що я просто закохався в тебе й хочу слідувати за тобою. А? Як тобі?

 Тоді від почутих його слів мої щоки загорілися на пару секунд, а серце забилося швидше. Я знала, що це він говорить із сарказмом, але все ж таки не очікувала це від нього.

— Те, що ти мене не хочеш здавати це добре для мене, але явно ми не станемо напарниками, — промовивши це я склала свої руки в замок.