Розділ 7.Отрута.

— Джулія, ти перед тим, як залишатися у світі людей, то попереджуй Кларка!

 Як тільки настав день я квапливо пішла у світі вампірів ,де на мене вже чекав посильний Роберта. Я хотіла зайти ще до дядька, але той сказав, що це термінова справа.

 — Що ти маєш на увазі?

— Ну… Я сиджу у своєму кабінеті, нікого не чіпаю, як тут хтось вривається в мою кімнату й починає мене шантажувати. Перший раз бачу, щоби жебрак мені указував,– мовив Роберт, вставши зі стільця та наближаючись до мене. - «Що ти зробив із нею, облиш її. Навіщо вона тобі?» — кричав хрипким голосом він. А знаєш від кого цей ляпас? — усміхнувся він і вже його лице було навпроти мого.

 Тоді він схопив мене за шию і просто знову усміхнувся своїм ротом, від якого тухнуло, як на смітнику. Що-що,  а зуби явно видавали його старість. Я не знала чи дивитися мені на нього чи десь на підлогу. Але тут він заговорив:

 — Якщо іще раз прийде, той недоносок сюди, то ти позбудешся іще одного члена сім’ї. Усвідомила? — і цим Роберт почав ще більше стискати мою щелепу.

 — Ти тепер мені погрожуєш?

  — Ні, тільки попереджаю, золота, — наостанок він мені усміхнувся і відпустив. Від його огидних рук у мене залишилися сліди, які потім мені довго доведеться відмивати водою з милом.

 Але мене найбільше здивувало, що дядько прийшов сюди. Я ж усе зробила, щоби він думав, що я заради вампірів сюди прийшла. Але хто б не казав, а Кларка важко провести.

— У нас є хороші новини,- мовив Роберт ,ніби пару хвилин тому він мені й не погрожував. – Скоро наступає Новий рік, а отже як Стефан ,до того говорив, він вийде до людей. Поки всі будуть зайняті тим, що будуть святкувати, то ти проберешся в його кабінет. На Новій рік його будівлю менше будуть охороняти ,ніж у буденні дні. Але до того тобі треба буде більше підготуватись.

 --------------------------------------------

 Кларк не хотів зі мною розмовляти пару днів, а я тим саме іти у світ людей. Хто знає, що той Ерік задумає, але якщо Роберт прознає, що я не являюся в школу, то в мене будуть проблеми.

— Джулія, ти сьогодні не йдеш на боротьбу? — запитала в мене Меті.

— Ні не маю бажання, — відповіла я, потягнувшись за пляшкою води, яка стояла поряд.

— Ти ці дні якась дивна й навіть сьогодні програла мені в скорості терепорта, якщо все виграєш від мене.

 Я нічого не відповіла, а просто відправилася до виходу. Вийшовши з академії я обернулася, щоби поглянути на будівлю. Через великі вікна можна було побачити, як інші учні академії ходять та насолоджуються моментом. Поглянувши на менші класи, я згадала себе, яка телепортувалася й лякала інших. У нас із Фредом це було улюблене заняття. А згодом до нас приєдналася Меті, яка також не знаходила собі місця й шукала пригод. У неї було довге волосся, але одного разу вона поспорила, що якщо не виповнить своє завдання, то підстрижеться налисо. Не знаю на що вона поспорила, але Меті вампір слова тому без сумнівів відрізала своє волосся. Тепер воно вже відросло, але  однаково я пам`ятаю ,як ще довго потім плакала через її волосся.

  Де б я тільки не поглянула всюди я бачу спогади пов’язані з цією академією. Деякі хороші, а деякі навіть і згадувати не хочеться.

 Я ніякого бажання не мала йти до дому тому відправилася до причалу. Я все люблю дивитися звітам, як сходить сонце та заходить. Це місце мені нагадує батьків. Коли сідаю біля берега ,то хочеться вірити, що батьки ще досі живі й тепер дивляться на мене з іншої сторони.

--------------------------------------------

 Вечір, захід сонця, літо, прохолодний вітерець — це саме те, що асоціюється з морем у молодої сім’ї.

— Батьку, а можна мушлі забрати із собою,– мовила дівчинка, притискаючи до себе все, що знайшла на піску.

 — Навіщо вони тобі?

 — Ну як навіщо? Я принесу своєму другові. Він мені казав, що ще ніколи не бачив моря от я й покажу йому його. Думаю, він буде радий,– сказала вона й усміхнулась.

 Дівчинка була у двох косицях, які їй заплітала мама. Зранку коли вона збиралась у садочок та все заставляла матусю плести їй щось. Дівча була одягнена в біленьке плаття, яке зливалося з її волоссям. Подавши татові мушлі, вона побігла ловити чергову хвилю. Плаття знизу було вже зовсім мокре, а нижні прядки косиць були вже темнішого кольору.

— Джоді ,невже ти не хочеш морозиво?- загукала жінка дівчинку, тримаючи в руках три морозива.

— Мам… — мовила дівчинка й кинулась у її обійми.

— Джоді ,я зараз так упаду.

 Але Джоді це не зупиняло тому потім прийшлося батькові відірвати дівчинку від дружини. Вони вирішили трохи далі відійти від берега та присісти на лавочку, яка була поряд.

— Батьку, а чому ми все сюди ходимо вечері? — мовила дівчинка вже вся заляпана морозивом.

— Джоді, просто батько…

— Я просто не люблю сонце,– відповів чоловік, перебивши жінку та усміхнувшись дочці.                        
  --------------------------------------------

— Знову ти тут.

  Тоді я перелякано відскочила й побачила перед собою Ендрю, який сів поряд зі мною.

 — Пам’ятаю, як ми втекли з тобою з дому, щоби ти побачила море, — мовив він усміхнувшись. - Потім ми були тиждень під домашнім арештом і придумали навіть свій спосіб, щоби спілкуватися,кидали записки у вікна один одного, але коли моя мама знайшла такий один лист, то наш арешт іще на тиждень продовжився.

— І до чого ти це згадав?

— Ти ж не забула, що я за тобою слідкую.

 — Зовсім і забула про це.

 — Ти тепер уже мала бути у світі людей.

— І що? Ти про це вже розказав Роберту, що я тиждень, як уже не ходжу?– мовила я зі спокійним тоном, кидаючи каміння у воду.

— Ні, — сказав він і поставив свій меч поряд.

— Дивно я думала, що тобі лише дай привід, щоб мене здати.

— Я ж не щур.

— Ах, тоді навіщо за мною пильнуєш?

— Охороняю… Мені не потрібно, щоби він тебе убив. Не таку я помсту хочу.