Розділ 10.Що для нас означає дім?  

Що може бути гірше ,ніж жити з хлопцем в одному домі? А особливо з таким, як Ерік. Ну скажіть мені, як можна було додуматись запалити пічку. Я розумію холод усе це таке, але через нього нас мало, що не зловили та ще й дим стояв по всьому дому.

— От чесно, я думала, що задихнуся,— мовила я, хапаючи свіже повітря.

 — Ну я забув, що через комин сюди можуть прийти військові. Добре, що я знайшов погріб ,у якому ми змогли сховатись. Але ті щури до тепер таке відчуття, що ходять по моїм ногам. Але Джоді, як нам зігрітись? Після того, як ми грали сніжки я думав, що помру від холоду. Добре, що хоча б ти воду нагріла.

 —В який уже раз повторюю — не називай мене Джоді!

— Ну це ж твоє ім’я…

 Ми сиділи на лавочці, яка знаходилася біля дому. Окрай неї розташовувалося велике дерево, яке закривало дім. Після того, як ми цілий вечір просиділи в погребі нам не хватало свіжого повітря. Ерік протягнув свою руку в перед і на його долоню падали сніжинки, які один за одним танули. Я зайшла в хату й зірвала з календаря 26 число, яке вже пройшло. Через деякий час нам потрібно було щось з’їсти тому я знайшла невеличку газову плету та зварила кашу. Що-що, а кашу я вже зварити знала. Я відійшла від кухні, щоби позвати Еріка їсти, але той окутався в ковдру та міцно спав. Я підійшла до нього та поправила ковдру, яка б іще трохи та спала.

 Я за той час, поки Ерік спав, розглядала схему будинку головнокомандуючого людей. Мої думки перервав Ерік, який зосереджено дивився на мою карту позаду мене. Я хутко прикрила схему та поглянула на нього.

— Прокинувся?

— Так. Це ж була схема мо.... будинку головнокомандуючого?

— Звідки прознав?— мовила я, розкривши карту.

— Ну там же з боку пише: «Схема будинку головнокомандуючого». Мені цікаво ,хто тобі цю схему дав. Тому, що виглядає вона кепсько.

— Ти так знущаєшся з мене? Та ти не знаєш, скільки я за це заплатила,- сказала розлючено я развернувшись у другу сторону.

— У мене є до тебе чудова пропозиція,— сказав Ерік і забрав від мене схему.

— Не час мені з тобою ігри грати, — мовила я, не покинувши свого місця.

— Я тобі схему намалюю, а ти мені потім з одним ділом допоможеш. А? — із цими словами він поставив папери на стіл.

 — І звідки цікаво юначе тобі відома схема будинку?

 — Я частим гостем був колись у їхньому домі тому про все знаю. Докладніше — я дружив із самою принцесою Емою. Отож, я тобі схему, а ти мені одну обіцянку, — мовив Ерік, наблизившись до мене ближче. Одну свою руку він поставив на стіл, а іншою приперся на моє плече. Ерік іще б довго так зосереджено дивився на мене якби кашель йому не завадив. Він відступився від мене, а далі продовжив: — Якщо підеш із цим, то… Далеко ти не ступиш.

— І, як же я можу довіритися людині? 

— Я тримаю своє слово, коли йде послуга за послугою. Ти частково вже знаєш, як виглядає дім тому мені не вдасться тебе обманути навіть ,якби хотів.

Тоді настала тиша і він протягнув до мене значок ,на якому був зображений герб сім’ї Гіббз. Значки сім’ї є тільки в багатих людей. У простих простолюдинів та простовампірів такого нема. Потім сім’ї можуть роздавати значки близьким друзям. Значки часто підробляли, але на оригіналах є золоті смужки ,які важко помітити. Й Ерік протягнув до мене саме один із таких і після того я впевнилась, що він не бреше. Тому я довірила йому роботу над схемою. Я сіла біля нього і спостерігала, як він зображає, ледь заточеним олівцем, схему. Усе так виглядало красиво, що я навіть припустила, що він художник.

— Ти де так навчився малювати? — мовила я, приперши руку на червоний диван ,на якому ми сиділи.

— Коли я сидів у в’язниці ,то знайшов крейду, якою і вчився малювати на полу,- відповів Ерік, не відводячи свій погляд від папера.

— В’язниці? — здивовано мовила я, поглянувши на нього. Тоді з Ерікових рук випав олівець.

— Я пожартував,— мовив він після хвилини мовчання.

— Щось не схоже на те, що ти жартуєш… Невже ти когось убив?

— Хах, ти мене насмішила. Я сказав, що це був жарт.

— Люди та вампіри зазвичай жартують над тим, що є частково правдою. Або ж усе переводять у жарт, приховуючи правду. У кожного жарту є частинка правди навіть, якщо ми самі цього не усвідомлюємо.

 Тоді Ерік нічого не відповів, але через пару хвилин той поставив олівець за вухо й наблизився в мою сторону. Я віддалялася від нього до того моменту до поки моя голова не опустилась на диван. Ерік поставив свою руку біля моєї голови, тим саме припершись на диван. Ногами я доторкалася до підлоги, а головою до дивана. Тоді він наблизився до мене ближче і прошептав на мені на вухо: «А якщо сидів? Це тебе лякає?» — після цих слів Ерік відсторонився від мене і продовжив свою роботу. А я піднялась і направилась у сторону кухні. Не знаю чи то я була така шокована від того, що Ерік сидів у в’язниці чи від його погляду… Я перевела подих і направилася до нього. І склавши руки в кулак мовила:

— Мені не відомо чи сидів ти чи ні. Я вважаю, що це мене не стосується. Я думаю, що не доречно буде з моєї сторони боятися тебе, якщо ти не лякаєшся того, що я вампір. Я не знаю, які в тебе там плани та ,що ти хочеш від мене, але не думаю, що ти погана людина. Те, що ми живемо тимчасово в одному домі не дає нам повід дорікати один одного й лізти в чужі справи.

 Після цих слів я вийшла на двір, навіть не поглянувши на нього. Якщо чесно в мене після того, як я сказала те, що хотіла — з'явилося відчуття сорому. Про нього я лише чула тому, що я ніколи нічого подібного не відчувала.Я була все прямолінійною й мене не хвилювало, що це ,може, когось поранити… Мене не хвилювало, що думають про мене інші. Тому, що зазвичай було багато чуток та обід у мою сторону. Навіть мене називали байдужою. Але я навчилася пропускати це повз вуха… Якби я це не робила, то давно вже б здалась.

--------------------------------------------

—Джоді, я нарешті, закінчив, — мовив Ерік, протягуючи свої руки до верху.