Розділ 13. План.

— Я думав, що ти втекла й забула про мене, — мовив Ерік, обробляючи мені рану.
— Отже, погано ти мене знаєш… Не думай я тут не заради тебе.
— Я й не казав, що ти тут заради мене,— сказав він, посміхаючись
— Забудь.
 Коли я відвела перелякану Несі в нашу кімнату, то пішла за Еріком. І я одразу помітила, що щось тут не ладне тому, що він ховався від кожної зустрічної охорони. Коли ми, нарешті, дійшли до місця, про яке він говорив, то опинилися в простій коморі. Там було іще жахливіше, ніж у моєму будинкові у світі людей. Але в кутку я помітила столик, біля якого була повішена велика мапа світу. На столику стояли деякі папери та книги. Я присіла на стілець, у якого ще й гойдалася дерев’яна ручка. Я оглянула кімнату й помітила скрипку, яка була підперта до стінки. Я потягнулася до неї, але Ерік став перед мною. За того, що я сиділа на стільчикові я не бачила його тому підняла свою голову до верху.
—  Не чіпай тут нічого,– мовив він грубим тоном та дотягнувся до полички, звідки витягнув аптечку. Тоді він потягнув іще один стілець і сів навпроти мене.
Коли обробив мені рану, то поставив усе на міста, та поглянув мені в очі. Відвівши від мене погляд Ерік потягнувся до скрипки, яку я бачила до того, та поставив на свої ноги. І тихим голосом промовив :
— Я люблю грати на скрипці, але про це ніхто не знає. Це мій невеличкий секрет. Про цю кімнату взагалі ніхто не знає. На дверях стоїть замок тому ніхто й не зайде. Мій батько хоче, щоби я продовжив його роботу тому скрипка тільки мрія. У вільний час усе сюди прихожу. Не знаю, навіщо це тобі розповідаю, просто подумав тобі буде цікаво. А то ти поглядаєш на цю кімнату, як на місто страждань… Я б зіграв тобі, але думаю, що завтра мене не стане, якщо негайно не повернусь у свою кімнату.
— Ти, що втік? — здивовано запитала я.
— Та ні, просто я відпросився ненадовго. Через мене можуть бути проблеми в хлопців.—Ерік піднявся та підійшов до дверей. —Зустрінемось завтра вечері, можеш зачинити двері та ключик забрати із собою, щоби потім не чекати мене,—мовив він і пішов геть.
— Я навіть не встигла запитати чи з ним усе гаразд…— пробубніла я

-----------------------------------
І тоді чоловік схопив сина й повів за собою й коли вони сховалися від чужих очей за деревом той заговорив:
— Ерік, це для блага народу.
— Блага? Ви погрожували моїй подрузі?  Тому вона втекла?
— Подрузі?! — вимовив він і засміявся. — Ну ти знайшов собі подругу. Забудь про неї.
— Я бачив її маму на підлозі. Батьку кажіть, що це не ви?
— Відведіть його додому, — гойкнув  він до одного зі своїх підданих.
Хлопець виривався з рук підданого і кричав до батька, але той його ігнорував.

-----------------------------------
7 років після інциденту :
— Хлопче, а ти чого тут? Я не думав, що він і до дітей дійде.
— Ой не хотів вас тривожити тому, що ви спали. Ви ж батько Джоді? — запитав Ерік, підвівшись із підлоги.
— Ти знаєш мою доньку? — здивовано мовив чоловік, підійшовши ближче до решітки.
— Я її друг…
— Як ти тут опинився?
— Мій батько зачинив мене вдома й нікуди не випускає. Й одного разу, коли я прогулювався по дому мені рукою затулив рот незнайомець і я знепритомнів. Напевно, він використав якісь трави, які подіяли на те. Проснувся я вже не знайомому мені приміщенні та мої руки були зав’язані. Я побачив неподалік двоє чоловіків, які розмовляли між собою. Один мовив до іншого: «Я ж казав тобі не відпускати, то дівча! Чув тепер Стефанові підлеглі розшукують її. І нас у живих не залишать. А перетинати кордон усе складніше. А з Робертовими завданнями іще втричі більше стало.» А інший йому відповів, закурившись: «Я був довжин Джеймсу за те, що допоміг мені одного разу тому я переправив його дочку на другий берег… Я думав вона там помре, а вона вижила та ще й саме йому в руки мала потрапити. От я не розумію, навіщо їм те дівча… Як же там її було звати?» «Джодія начебто, але я чув Роберт дав їй нове ім'я… Авжеж Джулія… Але я не розумію він насправді думає, що це хлопча щось знає й допоможе нам пробратись у лігво Стефана?» І тоді я зі всієї сили закричав: «Допоможу»
— Ти хочеш сказати моя дочка у вампірів? І невже ти син цього ідіота?
— Розкажу далі… Я домовився з ними, що якщо я проникну всередину і віддам їм папери, які зберігає мій батько, то вони мені дадуть змогу зустрітись із Джодією. І коли мені вдалося дістати ключі та пробратись у лігво — мене вкусив вампір. Я шукав папери та вас, але не знайшов ні то, ні то. І після укусу вампіра мій батько уколов мені лікарство, яке, може, подіяти може ні. Є шанс того, що я можу стати вампіром тому я тут, щоби нікого не вкусив.
— Мене деколи відправляють у кімнату, де проводять зі мною досліди. Та, напевно, я був там. І після того я ще можу деколи місяць відлежуватися відокремленій палаті… Ти ще говориш із тими людьми? А якщо їм передати листа… Я був би радий щоби вона, хоча б його прочитала… Тому, що думаю мені залишилося не багато.