Розділ 16. Кінець ?

 Не віриться, що моя нога вже ступає в будинку Роберта. У своїх руках я несу папери, які треба було давно спалити, але я не дозволю, щоби через мене ще хтось помер. Я ще не прийшла до тями після того, як дізналася, що батька, якого я шукала убив той, що повідом, що він живий. Але знаєте мені не було так прикро, як 12 років тому, що саме тоді я вже з ним попрощалася.

 Як тільки я повернулася у світ вампірів я не знаходила собі місця, та першим ділом я зайшла у свій будинок. І, як же я була здивовано, коли побачила там дядька Кларка. Я почала його випитувала, як йому вдалося вибратись, а натомість він сказав мені йти до Роберта, щоби врятувати світ. Я не на хвилинку не роздумувала, а помчалась до Роберта. Коли я мчала, то думала про те, що помру від утомленості, але накопаю щось на Роберта. Коли я вже хотіла розвернутися і втекти від того всього, як надалі - я згадувала, що я не одна страждаю. У всіх є нелади та свої проблеми й думати, що ти одна така бідолашна - не вірно. Я буду йти навіть, якщо кожного разу буду спотикатись. І всім серцем буду надіятись на так відомий «щасливий кінець». Але для кого ж він буде щасливий? Для мене? Якщо я одна буду щаслива, а всі інші -  ні, та навіщо він мені?

 Я й не помітила, як уже неподалік від кабінету Роберта. Я на хвилинку зупинилася та жала свої руки в кулак та видихнула. Але не встигла кліпнути, як чиясь рука схопилась за мою та потягнула мене в один із проходів. Я хотіла вириватись, але коли поглянула на його лице, то він сам опустив мою руку.

----------------------------------------------

— Джулія, ти жива! – зі сльозами на очах мовив я та обняв її. Вона не знала чи обняти мене також чи відсторонитись. Але до поки вона думала я відсторонився від неї та поставив свої руки на її плечі й поглянув у її очі.– Вибач… Вибач… Вибач…– повторював я одне й те ж слово до поки Джулія не сказала, щоби я припинив.

— За, що ти просиш вибачення? – запитала Джулія в мене, забравши мої руки від її плечей.

— Просто я хвилювався, що не встигну тобі це сказати. Я думав ти померла. Я ж тобі казав не зв’язуватись із Робертом… Я все життя винив тебе в смерті моєї мами та те, що мій батько став таким. Але недавно я зустрівся з батьком і він розказав мені всю правду, що я не повинний винити тебе. Моя мама працювала на Роберта. У Роберта виявляється є своя лабораторія, де він також, як і Стефан проводить досліди. І на той час мама була його особистою вченою. Вони двоє проводили різні досліди й коли вони дізнались, що існуєш така, як ти то дуже зацікавились тобою. Ми навіть спеціально виявляється посилились біля тебе… Моя мама в той день навмисно не зачинила двері в її кімнату, у якій навіть я не був, щоби ти туди зайшла. Вона хотіла побачити, як на тебе буде діяти зілля, яке вони розробили в лабораторії, але те зілля, яке ти виляла викликало таку плачевну ситуацію. Моя мама думала, що ти відключишся від того зілля, як усі інші вампіри, але таке не відбулось.

— Звідки така інформація?

— У неї був щоденник, де вона записувала свої плани на наступний день. Мені дуже шкода…– мовив я і став на колінки.

— Ей, ти не повинний.

Коли я піднявся, то підніс папери, які мені до того дав батько та казав, щоби я вручив їх Джулії.

Так я Ендрю й саме це я уявляв, коли побачусь із Джуліє, але натомість я тільки пробубнів:

— Ой, ну ти жива я думав, що померла. Ну та й добре. Я там, до речі, роздумав усе і врятував твого дядька від Роберта й тепер ти можеш вільно спалити всі папери, які принесла. А точно тримай - це інформація на Роберта. За допомогою цього ти зможеш закрити його за решітку.

— Навіщо тобі мені допомагати?

— Ну якщо не хочеш, то можу знову його привести до Роберта, – пробубнів я й тут неочікувано Джулія мене обняла.

— Дякую тобі, Ендрю…

— Мені не потрібні твоя подяка. Просто заверши це все, а я буду неподалік, біля Роберта. Я вже закликав поліцію, яка прийде хвилину на хвилину.

Тоді на прощання вона мені усміхнулась та побігла до кабінету Роберта. І такі після неї пішов я. Коли я прийшов, то Роберт обурено поглядав на мене та я побачив, як Джулія верла папери в котел. Він кричав та говорив, що поквитається з нею, але та показала папери, які дав я їй недавно, і сказала, що зараз їх приставить поліції, яка має скоро навідатись. І тут Роберт розлючено поглядає на Джулію та витягає свій меч та біжить у сторону дівчини. Я не розмірковуючи біжу до неї та закриваю її своїми плечима.А далі я погано, що пам’ятаю я тільки чув, як поліція заходить у кабінет та заарештовує пана. І те, як Джулія плаче біля мене.

 Я, як і моя мама, люблю робити записи в щоденник. Я був у комі 2 роки й тепер лише прокинувся, але лікарі говорять, що шансу на моє видужання нема. Я знаю, що, напевно, не виживу, тому хочу висловити все тут. Я не разу не жалію, що тоді врятував Джулію. Усе життя я її ненавидів, але тим же часом оберігав. Я вибрав цей шлях сам і не хочу когось звинувачувати. Як я чув Роберт сидить уже у в’язниці й, так йому треба. До тепер пам’ятаю, як із ним зв’язався та те, як він говорив, що ми будемо робити благо для цього світу. Але я вже занадто пізно зрозумів, хто він такий і мої руки були вже всі в крові, яку мені ніколи не вимити. Я радий, що народився на цьому світі й розумію, що скоро мені доведеться покинути його. Я робив не вірний вибір у своєму житті та зате дуже жалкую. Але чи є сенс про це говорити, коли все вже зроблено? Прошу пробачення від тих, кому я причинив зла та прощавайте…

------------------------------------------

 Хочу вам сказати, що вже пройшло п’ять років із моменту арешту Роберта й ці роки пройшли так швидко.

— Не віриться, що вже пройшло три роки після його смерті? – звернувся до мене батько Ендрю та поставив квіти на могилу свого сина.

— Ви не вважаєте, що це я винна в його смерті?

— Ніхто не є винним у цій ситуації, тому не думай так. Не навколо однієї тебе крутиться ж світ, – мовив він мені та усміхнувся. –  До речі хотів тобі передати це,  – чоловік протягнув купу папери, які були з’єднані і виглядало це, як чиїсь записники. Я підкотила свої рукави та прогорнула  папери.– Це щоденник Ендрю. Коли будеш мати час та прочитай. –  З цими словами він покинув мене, залишивши на одинці.
Але часу я не мала тому, що поспішала на весілля Фреда та Меті. Мені самій не вірить, що вони вже одружуються. Коли я прибігла на весілля, то Меті насварила мене за те, чому її подруга пропустила вже другий тост. Але я тільки посміялась та приєдналася до святкування. Я така була щаслива за них, та й Меті була така красива наречена навіть уже й із великим животом. Її волосся так скоро виросло, що я навіть не помітила. А Фред навпаки відрізав своє довге волосся. Фред був уже налаштований стати батьком і тому добряче випив внаслідок цього.