Глава 17.2

- Ще одне потрясіння? Ніколи б не подумала, що моя вилазка за натільною сорочкою може бути суцільним потрясінням, - мовила я, насилу усвідомлюючи, що відвідування крамниці мадам Жюстін було лише сьогодні вранці. І в результаті я залишилася без своєї обновки. - І чим це місце видатне?

- Саме тут сто тридцять п'ять років тому почалася війна Арати та Загір'я.

- Так ні ж! - заперечила я, згадуючи уроки історії... містера Зельмана. - Перші битви пройшли північніше, біля станиці Глибокої. Там гірський шлях із Загір'я, - "І саме там Габріель підсів до мене в карету", - додала про себе. - Дракони перетнули гірські хребти та напали на Глибоку, а потім пішли вглиб країни.

- Це неправда, Анно. Все було зовсім не так. І перший бій був саме тут. Втім, дивися сама.

– Куди? - я вкотре озирнулася на всі боки: скелі, каміння, колючий чагарник - більше нічого.

– Сильні магічні події завжди залишають слід. Тобі потрібно тільки знайти його та прочитати. Ти ж розумна і багато викладачів відзначають твій новаторський підхід, - Ректор, широко усміхаючись, майже дослівно вернув мої слова.

- Не думала, що ви мене так уважно слухаєте... - кинула  удавано сердито, теж згадавши недавні слова Ректора.

- Я можу сам тобі розповісти. Але ти не повіриш. Тож краще, щоб ти побачила сама. Якщо зможеш, звісно...

От маніпулятор! Звичайно, після цитування мого самовихваляння, я кістками ляжу, а здогадаюся про все самостійно. Шкода тільки, що я цілитель і не звикла працювати з неживими предметами.

Я торкнулася скелі і почала обмірковувати доступні варіанти. Використати діагност?

У випадку з кинджалом це закляття непогано спрацювало. Тільки ж кинджал був майже живий, хіба що тільки не дихав. Магія пульсувала в ньому замість серця. А скеля...

І все-таки я створила діагност, оскільки іншого варіанта все одно не бачила. Але, як і очікувалося, закляття не проникло в неживу матерію, а відлетіло рикошетом. Адже це просто каміння. Мертві, холодні, німі шматки гірської породи. Чи лише сплячі? У такому разі, як їх розбудити?

Мій погляд упав на закривавлений шматок сорочки Габріеля. Хм, адже кров ще в давнину використовували як підсилювач магії. А чому, власне, не спробувати?

Я взяла закривавлений шматок матерії і доторкнулася до скелі. Прислухалася, знову надіслала діагност - жодних змін. Можливо,  варто використовувати свіжу кров?

Я хотіла поранити долоню об якийсь гострий виступ, але вчасно схаменулась. У мене є кинджал, порізи після якого вже завтра заживуть. Я витягла подаровану Габріелем зброю і вже вдруге полоснула їм себе по руці - тільки зараз по долоні і зовсім неглибоко.

Квод Ніргум у цей час уважно за мною спостерігав, спершись на скелю плечем і схрестивши руки на грудях. На його губах блукала легка, трохи іронічна усмішка, але погляд був задумливий. Не маю уявлення, про що чоловік зараз розмірковував.

- Ауч, - тихенько пискнула я і притулила поріз до скелі.

Проклятий Урх! Нічого не відбулося. Потічок крові тік нижче і нижче, поки не досяг місця, забрудненого кров'ю Габріеля. І тут дещо трапилося...

Я не була впевнена, все дуже швидко зникло... Мені могло просто здатися... Але на десяту частку секунди з'явилося блакитне сяйво. Чи я лише моргнула?

Ні, Габріель теж придивлявся уважно - отже, мені не здалося. Що це було? Щось із галузі магії крові? Ось у чому я точно не сильна...

Гаразд, потім якось про це подумаю. Зараз час для нового діагноста.

Цього разу моя особиста розробка не підвела і через кілька хвилин я отримала перші результати: багато років тому ця тверда брила справді була свідком кривавої битви. Тоді магії було стільки, що вона змінила структуру каменю, залишивши по собі вічні шрами-відбитки. Слідів заклинань було багато - одні надрукувалися повністю, інші я могла впізнати лише за уривками і ключовими вузлами плетінь. Одні з них належали людині, інші – дракону; противники то відбивалися, то нападали - але чи було це початком війни? Поки що рано судити, потрібно в усьому розібратися краще і щонайменше з'ясувати, хто був призвідником конфлікту, хто напав першим. Саме це питання здавалося мені особливо важливим. Але як же у цьому заплутаному клубку визначити, перше закляття?

Можливо, треба заглянути глибше, у саме серце каменю, а потім поступово, крок за кроком відстежити весь процес битви?

- Руку, - я, перебуваючи в глибокій задумі, підійшла до Габріеля і, не питаючи дозволу, витягла з його піхв його ж меч і провела їм по долоні чоловіка. Той ніяк не відреагував, нічого не питав і не чинив опору. Наче нічого дивного в моїх діях він не вбачав. І все ж я пробурмотіла, звертаючись більше до самої себе: - Потрібно більше крові.

Після цього вже кинджалом нарізала свою руку і приклала до скелі. Коли наша з Габріелем кров злилася, нічого не сталося: жодного тобі сяйва чи інших спецефектів. Замислюватися над цим я зараз не могла, тому що повністю поринула в камінь - поки що лише внутрішнім поглядом.

Після чергової кривавої жертви брила стала ще більш піддатливою, і я, затамувавши подих, проникла в саме серце скелі - і ахнула, не вірячи своїм очам: перше атакуюче заклинання вимовила саме людина. Людина першою напала на дракона!

Про що це свідчило? Та ні про що! Адже, можливо, до цього був рукопашний бій чи сварка, а людина лише змушена була першою застосувати магію, оскільки у фізичній силі вона, природно, поступалася дракону. Або ж це говорило про те, що війну з драконами розпочав саме солдат Арати - такий варіант я теж не могла бездумно відкинути, хоч він і суперечив усім нашим історичним трактатам.

То що ж було далі? Дракон захищався, потім... Я подумки провела лінію всередині кам'яної товщі. Ось наступний відтиск... Теж закляття дракона - не особливо сильне, атакуюче, але не смертельне.