Глава 25.2

- Анно, забирайся геть! Негайно! - гаркнув мені Арденс тоном, що не терпів заперечення.

Напружений, сконцентрований голос чоловіка вивів мене з заціпеніння і змусив зібратися і вгамувати хвилю паніки, що вже розросталася в мені. Я підняла спідницю і стрімголов кинулася вперед.

І на якусь мить я ніби перенеслася на сто років назад й побачила перед собою не темні стіни стаєнь Академії магії, а невелику галявину за Ріцою біля підніжжя гір, де билися дракон і принц Арати. Тепер переді мною вже інший дракон та інший принц. А в іншому... Що ж, схоже, історія точнісінько повторюється. Адже за мить тут опиняться король із репортерами – і що ж вони побачать? Те саме, що побачила я: кровожерливого дракона, який власноруч убив молодшого принца. Усі сліди злочину красномовно очевидні. Арденса впіймають на гарячому. Делегація  опиниться тут надто пізно, щоб запобігти конфлікту чи врятувати Фелікса, але якраз вчасно, щоб оголосити війну... Ні, не війну - вони назвуть це справедливою відплатою... І вся Арата беззастережно повірить, запалає праведним гнівом і з ентузіазмом буде направляти пожертвування, справно платити величезний військовий збір, охоче відсилати своїх чоловіків на смерть - адже принц має бути відомщений. І ніхто не засумнівається, не подумає, що та барвиста кривава картинка в тижневику показує щось зовсім інше.

І я б на їхньому місці не засумнівалася - раніше, до того, як дізналася про справжню причину минулої війни, до того, як одного разу вже помилково звинуватила Арденса у розширенні потенціалу Реббеки, до того, як добре пізнала цього чоловіка. Зараз я вірила йому без пояснень, навіть якщо власні очі говорили інакше. Так, я ненавиділа в ньому дракона, він завдав мені багато болю, але ж це був той самий чоловік, якого я покохала. Я просто знала, що Арденс ніколи б так не вчинив.

Але, Клятий Урх, він зовсім збожеволів, якщо вважає, що я його послухаюсь і кину Фелікса  - раптом принцу ще можна допомогти!?

- Біжи звідси! - знову проревів Арденс уже голосніше. А сам він доплітав закляття стазису. Чудово, це дасть мені кілька хвилин. Ігноруючи гнівний погляд, я ступила прямо в калюжу крові та поклала руку на плече дракона. Сказала тихо, але твердо:

- Закінчиш стазис, одразу ж забирай нас звідси. Скоро тут буде людно.

Арденс плавно опустив готове закляття на принца і дбайливо взяв його на руки. Зустрівся зі мною поглядом, у якому читалося німе питання "Упевнена?". Я мовчки кивнула, і простір перед нами звично переломився. І лише краєм ока я встигла помітити, як головні ворота стайні різко відчинилися.

Не дивлячись, де ми опинилися, я відразу приступила до детального огляду пораненого принца. Так, саме пораненого. Адже зараз я бачила, що електрична активність мозку ще збереглася, а отже, біологічна смерть ще не настала. Більшого магічна діагностика сказати, на жаль, не могла, поки зберігалося закляття стазису.

Але навіть побіжного огляду було достатньо, щоб переконатися, що справи Фелікса дуже погані. Найявніше поранення - вивернута назовні легеня, також можна було припустити численні розриви інших внутрішніх органів. Серце ще тріпотіло, але це були залишкові останні спроби, які вже не могли забезпечити кровопостачання мозку. Декілька критичних кровотеч... На такі дрібниці, як переломи ребер і кінцівок, рвані рани без масивної кровотечі я навіть не звертала уваги...

Тут була потрібна дюжина цілителів, щоб відразу після зняття стазису підхопити життєво важливі процеси. Або ж можна було використати одне стародавнє, майже забуте заклинання під романтичною назвою "Серце на двох". Його суть полягала в тому, що між здоровим організмом цілителя та організмом потерпілого встановлювалася система енергетичних каналів, які заміняли роботу життєво важливих систем пацієнта роботою аналогічних систем донора, тобто цілителя,  даючи йому час і сили для відновлення власних.

Навіть у давнину закляття "Серце на двох" використовували вкрай рідко, зараз про його застосування я навіть не чула, і це було не випадково. По-перше, плетіння закляття було дуже складним і клопітким, по-друге, воно вимагало великих магічних витрат, а по-третє... По-третє, у нього була одна не дуже приємна побічна дія: якщо вже сил раптом не вистачить або поранення виявляться занадто серйозними - загине як потерпілий, так і зв'язаний з ним цілитель.

Я натрапила на це заклинання зовсім випадково, перериваючи бібліотечні талмуди про бойові поранення і вивчила виключно задля наукового інтересу, навіть не припускаючи, що використовуватиму його на практиці. Та тільки вибору не було. Адже на кону життя мого друга. Ну і війна між двома країнами на додачу...

Я подумки пропрацювала всю послідовність дій, сплела кілька кровозатворних заклять, видихнула і прошепотіла:

- Арденс, забезпеч мені спокій і силу.

- Силу?

- Просто насичуй магією мій щит, - я похапцем глянула на дракона, відзначаючи, як здивовано підскочили його брови, обіцяючи мені серйозну розмову. І відчула легке вдоволення... Та відразу повернулася до свого пацієнта, лише краєм свідомості помічаючи, як Арденс ударив об землю кулаком, як злетіли навколо нас непробивні магічні стіни, як сито запульсували мої переповнені силою щити...

Я ще раз зітхнула і заплющила очі:

- Все готово, тепер знімай стазис. 

Дорогі читачі!

Вчора у коментарях обіцяла розкрити дві альтернативні лінії розвитку сюжету. Отже, 1  - Арденс потрапляє в полон, його очевидно засудять до страти, а Анні довелося б свідчити і розплутувати змову. 2 варіант - Арденс зникає, починається війна, у якій наші герої по різні сторони фронту. Вони десь перетинаються, Анна потрапляє в полон у Загір'я... словом тут було б 3 повноцінних частини.  Не знаю, можливо, два попередніх варіанти ще стануть колись окремими історіями, я ж вибрала 3 ))