Наречена для Дракули

Глава 6.

Я на шостому поверсі! Ніхто не може шкребтись до мого вікна!

Першим моїм порухом було забитися під ліжко, закрити очі і «я у домику», недоступна до зовнішнього світу. Та другий порух заставив мене встати і підійти до вікна. За склом я розгледіла чоловічу голову і навіть почула приглушений голос:

- Маріанно, пусти мене!

Стас? Два протилежні бажання зіткнулися у мені. Тікати, заховатися і відкрити, врятувати життя юнака. Друге перемогло. Я відчинила створу і впевнилась, що то, й справді, юний румун.

- Що ти тут робиш?! – вигукнула я.

- У… У гості прийшов… Сама винна… Пропала, смартфон вимкнений… Я ж турбувався, шукав тебе…

- Як ти сюди дістався?

- По водозливній трубі та карнизу… Допоможи… - Стас простяг руку, хитнувся, мало не зірвавшись донизу, і знов ухопився за підвіконня.

Та він же зараз розіб’ється! Тут я вже не стрималась, підскочила та допомогла юнаку забратися до кімнати.

- Залазь вже, горе цибулеве… Як ти на таке наважився? Міг же й розбитися!

- О, в студентські роки і вище доводилось лазити, та річ не в тім. Я б не розбився. І справа не в мені, а в тобі, - незрозуміло виправдовувався Стас, потрусюючи руками, яким довелось пережити таку напругу, та всідаючись прямо на килимок посеред кімнати.

- Чом у двері не подзвонив?

- Так дзвонив сто разів. І стукав. Ніхто ж не відчиняє!

- Ммм… Я у читальному залі затрималась, а бабця глуха, можна і двері вибити – не почує.

Довелось присісти поруч зі Стасом. Хлопець, можна сказати, подвиг вчинив, мене розшукуючи, а я, дурепа, ховалася. Він через мою параною  загинути міг! Хотілося його втішити, нагородити якось. Звісно, не подвиг, а велика дурня та, і все ж. Заради мене. І я погладила юнака по руці.

Стас здригнувся. Відвів мою руку.

- Маріанно, я тут не заради цього. І розповідь моя буде довгою та дивною. Прошу тебе, вислухай, не перебиваючи. Потім я відповім на твої питання, добре.

- Ну… добре, - знов я почувалася не в своїй тарілці, не вмію спілкуватися з протилежною статтю, хоча в дитинстві таких проблем не було, тільки з хлопчаками і товаришувала. – Я слухаю.

Стас кілька разів провів по обличчю долонями:

- Не знаю, з чого й почати, щоб ти мені повірила… По-перше, знай, що я не бажаю тобі лихого, та небезпека чатує на тебе, і я не уявляю, як зарадити… Мабуть, єдине, що я зараз можу, це донести до тебе правду.

Я хмикнула, зовсім не зрозумілий вступ.

- Почну з того, що ми з братом, дійсно, з роду тих самих Дракул. І… наш рід… ми й досі п’ємо кров.

Здається, не тільки мене, а й цього симпатичного юнака шиза накрила. Чи… то все правда? Мурашки побігли вздовж хребта, я зробила рух, щоб піднятися, та Стас зупинив мене:

- Я ж казав, мене можеш не боятися.

- То ота дівчина у нічному клубі, і інша, в універі, справа ваших з братом рук, чи то пак, зубів? – частково серйозно, частково із сарказмом, вимовила я.

- Ні. Ми з братом ще навіть не пройшли ініціацію, а це означає, що ми поки вживаємо лише кров з пакетів, та й то не надто часто. Та коли ті випадки сталися, це означає, що тут вже з’явився наш дядечко Георг. Саме ця звістка і змусила мене до дій, до цього я навіть не збирався ступати до твоєї оселі.

Чи то я втратили глузд чи він? І що мені робити з божевільним? Втім, поки він не здається небезпечним, слухатиму далі.

- І коли ж ви з братом проходитимете… ініціацію?

- У тридцять років. Мені ще далеко, а братові залишилося менше двох місяців, і я боюся, що втрачу його. Коли поглянути на батька та його молодшого брата Георга, то виникає думка, що після ініціації людські почуття починають відмирати. Для них постійно привозять молодих дівчат, щоб пити теплу кров, мені це здається неправильним, ми ж можемо жити звичайним життям серед людей і нікому не шкодити. На жаль… На жаль, батьком володіє одна думка – стати королем усього світу. Він одержимий цією ідеєю, навіть його ім’я – Васил – означає «король».

- Навіщо ти мені усе це розповідаєш? То все – ваші проблеми. До чого тут я?

- Ти, Маріанно – центральна фігура дійства.

Я рвучко піднялася:

- Йди, Стасе. Краще йди. Не знаю, що за гру ти затіваєш, та не хочу тебе навіть слухати. Не цікавлять мене усі ці казки про вампірів, навіжених загарбників світу та божественне призначення.

- Маріанно, ти не віриш? Хоча, на що я сподівався?..

- Стасе, йди, бо викличу зараз поліцію!

- Ще кілька слів, Маріанно, і, якщо ти скажеш – я піду.

- Кажи вже свої слова – і зникни з мого життя назавжди. Не хочу більше ні бачити тебе, ні чути про тебе, хоч мені і прикро.

Стас застиг на хвильку, дивлячись перед собою у підлогу, потім підняв очі і почав говорити:

- Твоя матір померла, коли тобі не було ще й місяця. Вона залишила тобі щоденник або касету із записом, який ти маєш прочитати або прослухати, коли тобі виповниться двадцять один. Тобі вже виповнилось двадцять один, та я бачу, що ти ще не дізналася, що хотіла тобі сказати рідна ненька. Інакше ти по-іншому сприйняла б мої зізнання.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше