Наречена для Дракули

Глава 21.

17 листопада.

На обід у мене були  гарні новини для братів Дракулів. Бачила по їхнім обличчям, що вони вже дочекатися не можуть, аби дізнатися, що я змогла вивідати у Бесника. А я навмисне не поспішаючи сіла за стіл, почала копирсатися у тарілці.

- Маріанно, совість є? – не витримав Стас.

- У?

- Розповідай вже, була у бібліотеці? Що-небудь вдалося випитати у бібліотекаря?

- Даремно ви нехтували досі розмовами із милим привидом. Він міг багато чого розповісти про давні часи, бо жив ще при Владові ІІІ і особисто знав Сорину Мунтеану, яка й зачарувала його на вічну службу у замку.

- Та ну? – здивувався Алекс. – Якось і у голову не приходило. Ми знали привида із самого раннього дитинства, він був такою ж невід’ємною частиною буття, як… замкові стіни. Здавалось, що він жив у бібліотеці вічно, мовчазний, ввічливий. Хто знав, що його доля не така вже й проста? То що ти дізналася?

Я коротко розповіла історію Бесника.

- Це все дуже цікаво, - кивнув Стас. – Та що по нашій справі? Може він чимось допомогти, підказати якусь інформацію?

- У замку є книга, яка розкриє усі таємниці, тільки вона не у бібліотеці, а десь захована.

- Якщо у покоях батька, то, Маріанно, не здумай сама туди соватись! Обміркуємо, виберемо слушну годину і зробимо це разом.

- Ні, не в покоях, - заспокоїла я його. – У відповідь на запитання, де знаходиться потрібна мені книга, Бесник дав ось це, - я показала книжечку у чорному перепльоті.

- І що тут? – Алекс взяв з моїх рук книжечку і почав гортати. – Це ніби записник… Витрати, замовлення, покупки…

- Так, як я розумію, вів його тодішній управитель замку. Та для нас цінні ті записи, в яких говориться про закупівлю матеріалів для колодязя, який вирішили видовбати у внутрішньому дворі. Спочатку було привезено достатню кількість каміння, щоб обікласти його стіни. Та потім управитель нарікає, що підземні ходи не усюди пролягають через кам’яну гору, в деяких місцях йде звичайний грунт, і доводиться викладати проходи цеглою, або природним каменем. Ви знали про ті підземні ходи?

Вампіри виглядали ошелешеними. Нарешті заговорив Алекс:

- Але ж це лише легенди…

- Як бачите, документ підтверджує, що легенди найчастіше складаються на дійсних подіях, які мали місце у давнину, - палко почала я. – Отже, ми повинні відшукати ті ходи!

Алекс похитав недовірливо головою:

- Але ж ми у дитинстві не раз лазили до того колодязя і ніяких ходів не бачили! Вони в ньому немає, він давно пересох, а може, її ніколи і не було. Це просто кам’яний мішок!

- Та це не означає, що підземних лазів немає. Можливо, ходи були пізніше замуровані через якісь міркування.

- Або просто на них накладено чари, щоб такі дурні хлопчаки, як ми були, не совали свого носа туди, куди не слід, - підвів підсумок Стас. – Цікаво, батько знає про підземні переходи?

- Напевно, - кивнув Алекс. – І нам би відкрив це знання після ініціації. Та для нас зараз головне – що бібліотекар зробив підказку, де шукати таємничу книгу. Вона має бути захованою десь у підземних ходах кам’яного колодязя!

Я була ладна бігти просто зараз, та, на жаль, це виявилось неможливим. За мною повсякчас ходило двоє охоронців. Вони і зараз стояли коло входу до Срібної трапезної. Коли я піду до колодязя, то й вони почимчикують за мною, а володар вампірів про наші пошуки дізнатися не повинен. Довелось погодитись, що обслідувати колодязь брати-вампіри почнуть без мене. Та й для них то не така вже й проста справа, усе слід робити максимально потайки, коли князя не буде у замку, тому довелось затиснути свої «хочу» у кулак і прийняти думку, що на це піде кілька днів, а то й тижнів. Тим часом я вирішила привчати своїх охоронців до того, що, коли гуляю на внутрішньому дворі разом із молодшим сином князя, вони можуть розслабитись, бо я під надійним захистом. Коли буду певна, що за мною не наглядають пильно, надіючись на княжича Стаса, можливо, й мені вдасться докласти свою ручку до пошуків.

Коли увечері я завітала до Золотої трапезної на традиційну вечерю з Василем, мене розпирали суперечливі почуття: радість та надія, що наші пошуки здвинулися з мертвої точки, порив негайно лізти до таємничого колодязя, хвилювання щодо того, чи не здогадається князь про наші пошуки, бажання відтягти неминуче наближення Йолю та бажання прискорити можливість відшукати відповіді на загадки, які могли б допомогти уникнути шлюбу з Дракулою.

- Ти сьогодні якась збуджена, Маріанно, - помітив мій стан князь. – Досі не відійшла від тієї неприємної пригоди з моїм братом Георгом?

Я кивнула, хоча б є, на що звернути мою нервовість:

- Так, князю, мені довелось пережити кілька жахливих хвилин, коли я вже не мала ніякої надії на спасіння. І я досі не подякувала вам. Повірте, я дуже вдячна…

- Забудь про Георга. Тобі не прийдеться більш бачитись з ним. Сподіваюсь, що братик не покаже й носа на моїх землях. Та я й сам винен, що так довго тримаю тебе, як гостю. Час оголосити твій статус нареченої, і тоді усілякий замах на твою честь чи свободу буде рівноцінний нападу на самого володаря вампірів, чи то пак, мене. Коли б було так, то мого гниленького братика не врятувало б і заступництво нашої матері, бо це найбільший гріх для вампіра.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше